Петро Шелест

Новий господар поставив умову: служити не менше року i робити по господарству все. За це вiн давав родинi Шелеста чотири пуди пшеницi, а пiсля закiнчення термiну роботи обiцяв одягнути Петра «вiд нiг до голови». Крiм того, було обумовлено, що у разi добросовiсноi роботи при остаточному розрахунку хлопчик отримае ще пуд пшеницi i пуд проса.

У пору жнив новий господар Шелеста наймав ще 10–15 робiтникiв, чоловiкiв i жiнок. Працювали вони вiд ранньоi зорi до пiзнього вечора, ночуючи часто прямо в полi. «Я, – згадував Петро Юхимович, – хоч i не голодував, але часто жив упроголодь, особливо коли вiв коней на нiч.

Господиня була скупою i жадiбною. Вона менi давала шматочок хлiба, причому черствого, цибулину i небагато солi. Інодi мати господаря крадькома вiд невiстки засовувала менi в торбу шматочок сала».

І хоча у Петра виник конфлiкт iз господарем i той побив його батогом, на все життя залишивши на тiлi клеймо у виглядi букви «з», усi пункти угоди були через рiк дотриманi. Петро приiхав додому в новому красивому одязi, не захотiвши продовжити «контракт», хоча йому це пропонували.

А 1921 року Шелест став «поштарем-кiльцевиком». Йому видали казенну форму, спецiальну сумку для пошти, черевики, формений кашкет з якоюсь емблемою. Протяжнiсть його «кiльця» становила 45 верст, до нього входило 15 сiл i хуторiв. За тиждень треба було зробити три «кiльця», тобто пройти близько 150 верст! Однолiтки заздрили Петру, вважаючи його цiлком дорослим, оскiльки вiн перебував на службi в держави.

Проте Шелест вважав, що це справа не його, що йому потрiбна iнша робота. У 1922 роцi, приписавши собi в документах чи то рiк, чи то два, вiн прийшов на залiзницю.

Спершу працював вантажником, потiм – ремонтним робiтником. «Менi, – напише пiзнiше Шелест, – на ремонтi шляхiв доводилося робити все: мiняти шпали, проводити iх пiдшивання i пiдбiйку, заправляти брiвки колii i розстилати щебiнку мiж шпалами, змiнювати накладки i пiдкладки на рейках i шпалах. Навчився я забивати костилi майстерно, за 3–4 удари, перевiряти шаблоном розшивання рейок, залишивши потрiбний промiжок на iхнiх стиках… Костильщик – це вже була квалiфiкацiя, та вона й оплачувалася вище за рядового робiтника».

Навеснi 1923 року «колiйну артiль», в якiй працював Шелест, перекинули на станцiю Жихор, а потiм – на великий залiзничний вузол Харкiв-Основа для проведення ремонтно-вiдновних робiт. Працювати стало важче, значно збiльшилися об’еми.