Яса. Том 2

– Ми iх скурали, а не вони нас, – твердо сказав Сiрко. – Хоч потуга була велика.

– А якби стояла на Сiчi гетьманська залога, обiйшлося б без потуги.

Сiрко глибоко втягнув у себе повiтря:

– Ти ба. Запахло смаленим. Горить щось.

Всi сполошилися, найдужче Верещака i Черняченко, перший як господар, а другий тому, що лежав на кожухах i був не гожий до втечi. Панiчно лапав руками довкола себе, намагався пiдвестися.

– Не тут запахло, в Батуринi, – заспокоiв iх Сiрко. Кайдан засмiявся, за ним запирхав, неначе кiт, Заволока, а Верещака аж похлинався радiсним реготом i верещав на всю горницю, наче сиворакша.

– Колись уже ставила на Сiчi свою залогу шляхта, Богдан ii сколупнув.

– То ти нас iз ляхами рiвняеш! – закричав Черняченко, в такий спосiб виливаючи свiй недавнiй страх, а також злiсть за провал перетрактацiй, за марнiсть далекоi подорожi й за майбутню нагiнку од гетьмана, його мишачий розум метався в пошуках ще якоiсь щiлини, а ii не було.

– Ви самi порiвнялися з ними панством. Такi самi порядки заводите, як i шляхта. А що татарин нас дотирае, те вам байдуже. Кликали купно в похiд на Крим…

– Купно! Пiд чиею хоругвою?

– Пiд двома.

«А ось тобi», – проказав подумки Черняченко й скрутив загогулисту дулю, але з рукава кожуха не висунув.

– Що ж, приневолити вас не можу, – зiтхнув Сiрко. – Знову пiдемо з донцями.

– Цар указав…

– Та що ви всi пiд царя лiзете, – сплюнув на долiвку кошовий, – цар та цар. Вiн своеi користi пильнуе.

Черняченко Сiрка вже не слухав. Бачив, що всi повiддя обiрвано, усi сильця розплутано, залишилося одне. Запорожцiв – трое, а сердюкiв – десятеро. Вiн аж затремтiв од тiеi думки, й дрож почав його бити такий, що того не мiг приховати. А що, як привезти вар’ята в мiшку – i всiй справi кiнець? Або й… По дорозi можна той мiшок загубити в глибоких снiгах. Посольська душа трiпотiла, Черняченко аж упрiв, у куточках мiцно стулених губiв виступила пiна. Прикриваючи долонею обличчя, зглянувся з хорунжим.

– Ану, осавуле, сядь на ослiнець, – неголосно мовив i враз гримнув: – Та не так, мурлом до стiни! Кириле, одстебни пiстолi i шаблю.

Кайдан перевальця пiдiйшов до осавула, але одстiбати зброю полiнувався, вийняв ножа й обрiзав шабельтас й обидвi кобури. Оська Заволока з переляку полiз пiд лаву – нiж у Кайдана був у долоню завширшки.