Яса. Том 1

З верб у воду падали якiсь жучки, iх хапала риба.

Бiля Грецькоi хати зiбралося на проводи чимало запорожцiв. Прийшов за звичаем i Сiрко. Опрiч того, удосвiта до нього прибiг посольський пахолок i сказав, що пiддячий приказу Малоi Росii Семен Щоголев мае до отамана пильну справу. Приймати когось з послiв осiбно кошовому не велiв сiчовий закон, а погомонiти перед далекою дорогою не боронно нiкому.

Годованi вiвсом, застоянi посольськi конi рвали з рук повiддя, харапудились, поривалися куснути один одного.

Дощ припустив знову, люди стали ховатися пiд дашки торгових комор та шинкiв. Сiрко вгледiв серед запорожцiв i Мiюського, хоч той ховався за спини й шапку насунув на самi очi.

Щоголев вийшов з Грецькоi хати останнiм, наблизився до Сiрка. Був у козацькiй киреi, величезна кобка падала на лоба. Стали за рогом хати, де начебто дощ був менший. Щоголев довго ковзав пальцями, намагаючись застебнути бiля лiвого плеча дерев’яного тиблика, але той вислизав.

– Отамане, – тихо мовив Щоголев, – хлiбний i пороховий пропуск я тобi добуду. Цар укаже гетьману, аби пропускав обози з провiантом, ломовими та нарядними ядрами. Про турок я оповiм государю. Покладаю надiю на Бога, що вiйсько на оборону прийде. – Пожував мокрими губами й сказав несподiвано жорстко та непривiтно: – За самозванця ж милостi не сподiвайся.

– Я покладаюся тiльки на неi, – торкнув рукою шаблю отаман. – Увесь вiк. Сподiваннями себе не дурю. Та й на що можу сподiватися, коли ось ти, посол царський, кажеш менi про запомогу таемно. Неначе крадене перепродуеш. Прощай, посол, i пам’ятай, що тi ядра полетять на захист не тiльки моiх дочок, а й твоiх. Кажуть, у тебе гарнi дочки.

Щоголеву здригнулися брови й на мить з лиця сповзла державна суворiсть, воно стало сумне.

– Мав ще сина, та погинув у бою з супостатами пiд Азовом, – сказав тихо. – Повiр, знаю, як потрiбнi тi ядра.

Вiн вклонився й пiшов до коня.

«Якщо обози з ядрами прийдуть, – подумав кошовий, – то ми виграли iх Симеоном. А далi нехай парубок втiкае в степи».

Роздiл четвертий

I

«Мосцепане Дорошенку, не наш уже Вiйська Запорозького гетьмане.