На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Останній гетьман. Погоня» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Останній гетьман. Погоня

Автор
Дата выхода
16 марта 2013
🔍 Загляните за кулисы "Останній гетьман. Погоня" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Останній гетьман. Погоня" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Юрій Мушкетик) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
До книги відомого майстра сучасної української прози Юрія Мушкетика увійшли два романи – «Останній гетьман» і «Погоня». У центрі першого роману – визначна історична постать, державний діяч, останній керманич козацької України Кирило Григорович Розумовський. Хоч би які оцінки давали йому історики, перед нами освічений і далекоглядний політик, що, ставши на гетьманство, дії свої передусім спрямував на модернізацію козацького ладу. Провів кілька важливих реформ і, попри будь-які утиски та перешкоди, встав на захист прав і свобод козацької автономії.
Роман «Погоня» – захоплююча історія про козака-характерника, якому й чорт не брат, про його сумні та веселі пригоди на довгому шляху з січі додому.
📚 Читайте "Останній гетьман. Погоня" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Останній гетьман. Погоня", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Москаль тодi до зборнi, до свого офiцера: «Слово i дiло государеве». Буцiмто Карпо на саму царицю щось сказав. А що вiн може сказати, вiн же ii не знае.
Кирило нахмурився, погано починалася його дорога.
– Приведiть Карпа, солдата i офiцера.
Їх привели дуже швидко. Солдат був вельми голiнний, молодецький, з кирпатим носом, нахабними свiтлими очима – справжнiй хазяiн тутешнiх мiсць. Не знiтився перед гетьманом, почував свою безкарнiсть.
– Вiн, – гетьман вказав на Карпа, – справдi лаяв Їi Величнiсть?
– Лаяв, усiма поносними словами.
– А хто це чув?
– Я.
– А ще хто?
Солдат затнувся.
– Ось вона, – вказав на Карпову матiр.
– Бреше вiн, як пес! – скрикнула жiнка.
– Ти лаяв? – Кирило до Карпа.
– За що б я ii лаяв. При чiм тут вона.
Кирило вже добре знав, що таке «слово i дiло государеве». Звинуваченого будуть катувати доти, доки не закатують, а якщо зiзнаеться – вiдбудеться легшою смертю: вiдiтнуть голову.
Кирило подивився на офiцера, той знiтився, бачив, у який бiк повертае справа.
– Ти знаеш, хто я? – вже грiзно запитав Кирило.
– Гетьман…
– І генерал-поручик вiйська Їi Величностi. Як же ти кував козака, не маючи свiдкiв його провини? Ти ж знаеш, що е закон…
– Винуватий, ваша свiтлосте.
– На два тижнi пiд арешт. Доповiси своему начальнику. А цьому – на солдата – тридцять батогiв. Козака вiдпустiть. – І повернувся спиною.
«Треба щось робити з цими московськими полками. Плюндрують край».
Дорогою, попiд самим тином, iшов гурт жiнок.
– Куди вони? – запитав у сотника.
– На став. Риба грае. Це я велiв.
– На ставу е млини?
– Немае.
Кирилу захотiлося подивитися на став. Вiн бачив, як молодицi розмотували невiд, як заходили у воду.
– Секлето, ти дуже високо закасалася, ще випурхне щось.
– Ось цей великий пан упiймае, ха-ха-ха!
Кирило почервонiв. Молодицi йому подобалися. Вони заходили у воду, по трое на крило.





