Гетьманський скарб

Рiк тому вiдiйшла в iншi свiти дружина полковника Єфимiя Стратилатiвна, й цiеi весни вiн одружився вдруге на вдовi бунчукового товариша Яворського Ганнi Романiвнi. Їй тодi було рокiв пiд сорок, i вона здавалася менi старою жiнкою. Про покiйницю Єфимiю розповiдали, що вона була висока, гордовита, поважна, сувора, Ганна Романiвна, навпаки, добра й лагiдна, й тиха, як тепле лiто. Вийде з шитвом на ганок, усмiхнеться нiяково, сяде й слухае щебiт пташок (а може, й не слухае) i пiде так само непомiтно.

Вона любила мене як сина, жалiла за сирiтство, намагалася втиснути в руку, неначе маленькому, то пирiжок з капустою, то пундика, а я соромився.

Давно поодружувалися полковниковi сини – Андрiй та Якiв, вони жили при батьковi, одначе Андрiй часто вiдлучався в село Михайлiвку бiля Гадяча, яке батько обiцяв лишити йому, й сам полковник кохався в тому далекому вiд Чернiгова селi, там стояв великий двiр з винокурнею та водяним млином, там тримав чимало свого добра i, якщо вдавалося, вiд'iздив туди на вiдпочинок.

Полуботок не дав синам значних маетностей, не дав великих посагiв i двом старшим дочкам, якi повиходили замiж за людей незначних, маломаетних, покiйна дружина докоряла за це Полуботковi, та й iншi люди подейкували про полковникову скупiсть, довгий час так думав i я. І вже значно пiзнiше перемiнив свою думку. Хоч i третiй, Оленцi, яка незабаром вiддасться за сина лубенського полковника Андрiя Марковича, Якова, також посагу не дасть.

То вже гетьманша Анастасы Маркiвна виклопотала двое сiл в гетьмана своему мазунцевi Якову.

Гетьманша хотiла порiднитися з Полуботками й дивилася, як здавалося iй, далеко наперед. Тiеi весни пан полковник звершив кiлька вигiдних для себе купiвель, придбав угiддя в селах Грунь, Оболонне, Довжик, Губичi, а також у мiстечку Любеч. І в Довжику, i в Губичах, i в Трунi, i в Оболонньому статкував давно, тi села були данi йому на ранг, одначе земля в них йому не належала; козаки господарювали самi по собi з своiми пiдсусiдками, котрi справляли козакiв на вiйну, селяни самi по собi, вони платили осенщину – чинш, залежно вiд свого статку: вiд двадцяти копiйок до двох карбованцiв на рiк.

Звичайно, полковник, як i всi iншi старшини, хотiв мати якомога бiльше землi. Двiстi дворiв Оболоння платили сто двадцять шiсть карбованцiв тридцять п'ять копiйок, а село Полуботки, у яких мав лише три двори, два с половиною карбованцi.