Гетьманський скарб

Зрослий у краiнi, де нiхто, навiть першi бояри, не мав й крихти свободи, все життя мався «нижайшими рабами», Івашками та Петрушками, де увесь у сукупностi народ був рабом, звик коритися царевi, боярам, навiть сiльським старостам, вiн не мiг спокiйно чути таких слiв, як «вольность» та «свобода»; щодалi вiдносив його вiд грiзноi Полтави плин часу та забувався страх, бiльшою ставала його нелюбов до Украiни з ii хоч i невеликими вольностями. В днi военних баталiй зi шведами на Украiнi цар побачив Киiв, прадавня украiнська столиця вразила його красою, багатством, вразила, а не зачарувала, вiн уже тодi поклав собi зробити все для занепаду цього мiста, яке вiчно буде нагадувати всiм слов'янським мешканцям iмперii, звiдки пiшли справжнi русичi, хто принiс у Рязань, Москву, Твер свiтло розуму та вчення, зберiг його та розвинув, й вирiшив утвердити всупереч цьому мiсту iнше, свое, не шкодуючи коштiв та людських життiв.

Треба було зробити все, щоб украiнцi забули, хто вони, що виросли «в краi», «украiнi», тобто метрополii, що Русь була тiльки Украiна, Мала Росiя, знову ж таки – метрополiя, як Мала Грецiя, Малий Рим, а Велика Росiя – все iнше, всi iншi землi – тиверцi, кривичi, i навiть чудь i меря, що тодi, як слово «Украiна» вже лунало широко, Московii i в поминi ще не було. Водночас украiнцям було заборонено торувати далi своi давнi торговi шляхи в Сiлезiю та Балтику, зокрема в Данциг та Кенiгсберг, велено везти товари в Москву та Пiтер, де за них давали половинну цiну, вийшов указ, який забороняв украiнським купцям торгувати з запорожцями, а також iздити до Чорного моря по сiль та рибу.

До всього цього я поволi дiйшов своiм розумом пiзнiше, зiставляючи прочитане та побачене, обмислюючи почуте вiд iнших i вiд Полуботка також. А тодi мав царя за провiсника Бога й молився за його здоров'я.

Полковнику на той час сповнилося п'ятдесят сiм рокiв, був вiн ще мiцний, у розповнi сили, великий, але не важкий, плечистий i дужий. Роки, як це здебiльшого бувае, не скували душу надмiрною обережнiстю, страхом втратити те, що мае, вдовольнитися посланим долею. Та й не про себе вiн дбав, не лише власними клопотами сушив голову.

У особистому життi на той час спiзнав i доброго й злого.