Ротонда душогубців

І вона весь час здригалася вiд того, що Гапуся енергiйно вiджимала у ночвах бiлизну. Вся зелена табуретка, на якiй стояли ночви, була захлюпана водою з милом. Маздигiн, проходжуючися, поглядав i на лампу, i на дiвчину. Здавалося, його турбувало те, що здригалося свiтло. І нарештi вiн спитався:

– Чи тобi вже води не треба?..

– Нi, я зараз повикручую, виллю воду надвiр i знов понатираю, та й нехай лежать у ночвах до завтрього.

І сама розiгнулася, дивлячися на Маздигона. Вона була у однiй сорочцi з закоченими за лiктi вишитими рукавами.

Маздигiн, глянувши на ii руки, вiдвернувся, нiби вiд несподiваного свiтла, яке вразило непривичний його погляд. Гапуся помiтила цей його рух i, напiвсмiючися своiм широченьким ротом i веселими сiрими очима, закинула свою куценьку грубу косу, заплетену червоною стрiчкою, на спину. Вiн знов глянув, але тепер на всю дiвчину, i став супроти неi та й сказав:

– І доки ти, Гапко, будеш отака?..

– Яка?..

– Отака дурна?.. Скiльки вже часу я тебе морочу, а ти неначе нiчого не тямиш i не хочеш мене слухати?.

.

Гапуся перестала усмiхатися та й спиталася не то з насмiшкуватим тремтiнням верхньоi губи, не то з хвилюванням, яке завжди бувае у молодих дiвчат, коли вони почувають себе безборонними i в обладi того чоловiка, вiд якого вони викручуються довго i уперто, а вiн довго i уперто домагаеться свого:

– Я вже знаю вас. Всi хлопцi такi, як i ви. Але хлопцi завжди звичайнi i слухають тих дiвчат, з якими ночують. А ви нiколи не слухаете.

– А вiдкiля ж ти такого досвiду набралася, що знаеш, i як хлопцi ночують, i як поводюся я з тими, що ночую?.

.

– Ви таке мене питаете, неначе це Бог його й знае, що за дивина. Всi нашi люди, i батьки, i матерi, до замiжжя ж ходили на досвiтки i пiдночовували iз своiми гуляками. Так i ми робимо, i все добре знаемо i без школи.

– Нi, ти менi скажи, вiдкiля ти знаеш, як я поводюся iз своею ночувакою?.. Бо ж ти ще зi мною не ночувала… І це вже мене дратуе. А я ж парубок, хоч i такий, про якого спiвають:

Огiрки жовтяки,

старi хлопцi, як бики.

А ти дiвчина i не хочеш слухати, хоч я добре знаю, що ти ночуваки в селi не маеш… Ну, скажи, хто тобi сказав, як я ночую?

– Нiхто не казав.

– Як не знаеш, то й не мели чортзна-чого… Чи, може, щось помiж людьми патякав Передерiй?..

І Гапуся, неначе злякано, знов швидко нагнулася до сорочок i стала якось нервово довiджимувати iх i складати на стiл на простелений для цього рушничок. Вона мовчала.