На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «У війни не жіноче обличчя» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Биографии и мемуары. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
У війни не жіноче обличчя

Автор
Дата выхода
23 сентября 2020
🔍 Загляните за кулисы "У війни не жіноче обличчя" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "У війни не жіноче обличчя" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Светлана Алексиевич) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Ця книга – про війну очима жінок, молодих дівчат, які були медсестрами, пралями, санінструкторами, саперами, снайперами, кулеметницями, кухарками і воювали нарівні з чоловіками. Вони відверто розповідають не тільки про те, як билися з ворогом, але й про те, про що не прийнято було говорити: як важко було їм серед чоловіків, як не вистачало жіночої форми і білизни, як не було окремо жіночих землянок і вбиралень, як після війни вони ховали свої медалі і соромилися військового минулого, бо зіткнулися з агресією з боку тилових жінок, які вважали, що вони пішли в чоловічий колектив на передову займатися розпустою і шукати собі чоловіків… І ще як жили в злиднях, але не зверталися за допомогою з інвалідності, тому що «контужену ніхто заміж не візьме», а їм всім хотілося заміж, а ще – великого кохання. Адже всі вони були передусім жінками, бо ж лише жінки, навіть вмираючи від ворожих куль, думають про те, щоб бути красивими, лише жінки на війні можуть виглядати, як чоловіки, і стріляти, як чоловіки, але всередині залишатися справжніми жінками…
📚 Читайте "У війни не жіноче обличчя" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "У війни не жіноче обличчя", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Пiшли з подружкою до вiйськкомату, але не зiзналися там, що працюемо на заводi. То нас би не взяли. А так записали.
Вiдрядили до Рязанського пiхотного училища. Випустили звiдти командирами кулеметних вiддiлень. Кулемет важкий, на собi його тягнеш. Як кiнь. Нiч. Стоiш на посту i ловиш кожний звук. Як рись. До кожного шереху дослухаешся… На вiйнi, кажуть, ти наполовину людина, а наполовину звiр. Це так…
В iнший спосiб не вижити. Якщо будеш тiльки людиною – не вцiлiеш. Довбешку знесе! На вiйнi треба щось про себе згадати.
До Варшави дiйшла… І все пiхом, пiхота, як кажуть, пролетарiат вiйни. На пузi повзли… Не розпитуйте вже мене… Не подобаються менi книжки про вiйну. Про героiв… Йшли ми хворi, кашляли, соннi, бруднi, погано одягненi. Часто голоднi… Але ж перемогли!»
Любов Іванiвна Любчик,
командир взводу автоматникiв
«Мого батька, я знала, вбито… Брат загинув. І загину чи не загину – вже не мало для мене значення.
– Навiщо ти йдеш на вiйну? – спитала вона.
– Помститися за тата.
– Тато не витримав би, коли б побачив тебе з гвинтiвкою.
А тато менi в дитинствi коси заплiтав. Банти зав’язував. Вiн i сам любив гарний одяг бiльше, нiж мама.
Служила я в частинi телефонiсткою. Найкраще запам’ятала, як командир кричав у трубку: «Поповнення! Прошу поповнення! Викликаю поповнення!!!» І так щодня…»
Уляна Йосипiвна Немзер,
сержант, телефонiстка
«Я – не героiня… Я була вродливою дiвчинкою, мене в дитинствi балували…
Прийшла вiйна… А вмирати не хочеться.






