На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Останні свідки. Соло для дитячого голосу» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Биографии и мемуары. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Останні свідки. Соло для дитячого голосу

Автор
Дата выхода
23 сентября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Светлана Алексиевич) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Маленькі розповіді маленьких дітей… Вони мимоволі стали свідками того, що відбувалося в роки Другої світової війни, і, напевно, немає більш страшних спогадів. «Останні свідки» – це історії різних людей про епізоди їхнього дитинства, що прийшлося на 1941–1945 роки, історії хлопчиків і дівчаток, яким довелося подорослішати добре якщо в 12–14 років, а комусь і в п’ять або в сім. На їхніх очах вбивали сусідів, друзів, батьків, братів і сестер; їм доводилося турбуватися про молодших дітей, які залишалися, вони намагалися вижити в концентраційних таборах, не померти з голоду…
Світлана Алексієвич брала інтерв’ю у безлічі людей, хто був дитиною в ті страшні роки, і книга ця – жахлива правда про ту війну, як її бачили діти. Діти, які раптово були позбавлені всього, що було таким звичним: будинку, тепла, батьків, їжі… Які не розуміли, за що вбили їхніх батьків, зруйнували їхній будинок?.. За що у них вкрали дитинство?..
📚 Читайте "Останні свідки. Соло для дитячого голосу" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Останні свідки. Соло для дитячого голосу", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
У неi загинули батько з матiр’ю, вона мешкала з бабусею. Вони були бiженцями, з-пiд Смоленська. Школа iй купила пальто, валянки й блискучi калошi. Учителька принесла й поклала все це iй на парту. А ми сидiли принишклi, тому що нi в кого з нас не було нi таких валянкiв, нi такого пальта. Ми заздрили. Хтось iз хлопцiв штовхнув Аню i сказав: «Оце пощастило!» Вона впала на парту й заплакала. Плакала безупину всi чотири уроки.
Повернувся з фронту батько, всi прийшли подивитися на нашого тата. І на нас, тому що до нас повернувся тато.
Першою прийшла ця дiвчинка…
«Я – твоя мама…»
Тамара Пархимович – 7 рокiв.
Зараз – секретарка-друкарка.
Усю вiйну я думала про маму. Маму я загубила в першi днi…
Ми спимо, а наш пiонерський табiр бомблять. Вискочили з наметiв, бiгаемо й кричимо: «Мама! Мама!» Мене вихователька за плечi трясе, щоб я заспокоiлася, а я кричу: «Мама! Де моя мама?» Поки вона мене до себе не пригорнула: «Я – твоя мама».
У мене на лiжку висiли спiдничка, бiла кофтинка i червона краватка.
І тут у мене провал у пам’ятi…
Як ми доiхали до Пензи – не пам’ятаю, як мене привезли в дитбудинок – не пам’ятаю… Чистi сторiнки в пам’ятi… Пам’ятаю тiльки, що нас було багато, спали по двое на одному лiжковi. Якщо одна заплакала, то й друга плаче: «Мама! Де моя мама?» Я була маленька, мене хотiла вдочерити одна нянечка.
Іду з iдальнi, дiти всi кричать: «Приiхала твоя мама!» У мене у вухах: «Твоя ма-а-а-ма… Твоя маа-а-ма…» Мама менi снилася щоночi. Моя справжня мама. І раптом вона наяву, але менi здавалося, що це ввi снi. Бачу – мама! І не вiрю. Кiлька днiв мене вмовляли, а я боялася до мами пiдходити. Раптом це сон? Сон!! Мама плаче, а я кричу: «Не пiдходь! Мою маму вбили». Я боялася… Я боялася повiрити у свое щастя…
Я i зараз.







