На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Цинкові хлопчики» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — История, Документальная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Цинкові хлопчики

Автор
Дата выхода
23 сентября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Цинкові хлопчики" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Цинкові хлопчики" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Светлана Алексиевич) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Книжка Світлани Алексієвич «Цинкові хлопчики» присвячена війні в Афганістані, коли десять років – з 1979-го і до 1989-го на чужій землі гинули наші радянські військові. Правда про ту війну ретельно приховувалася: держава через засоби масової інформації розвернула пропаганду необхідності та успішності «надання міжнародної фінансової допомоги дружньому народові Афганістану». В результаті Афганська війна для обивателя довгий час залишалася невідомою, зовні гладкою, а головне – майже безкровною. Газети публікували статті про успішні військові операції радянських військ в Афганістані, де майже не було жертв серед нашого контингенту, а втрати противника, навпаки, значно перевищувались… Але все частіше стали привозити додому в домовинах, оббитих цинковою бляхою, загиблих хлопців, які нещодавно закінчили школу… Заглядати всередину труни не дозволялося, похорон не афішувався, і рідним навіть не повідомляли справжню причину смерті їхніх дітей… А хто повертався живим – той не міг знайти себе у мирному житті. Цієї війни наче не було. Були лише скалічені та мертві хлопчики… І не тільки тілом, але й душею.
📚 Читайте "Цинкові хлопчики" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Цинкові хлопчики", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
– На митницi побачили мiй порожнiй саквояж: «Що везеш?» – «Нiчого». – «Нiчого??» Не повiрили. Змусили роздягтися до трусiв. Усi везуть по два-три чемодани.
У лiтаку менi дiсталося мiсце коло прикутого ланцюгами бронетранспортера. На щастя, майор бiля мене виявився тверезим, усi решта навколо були п’яними. Неподалiк хтось спав на бюстi Маркса (портрети й бюсти соцiалiстичних вождiв навалили без упакування), везли не лише зброю, але й набiр усього необхiдного для радянських ритуалiв. Лежали червонi прапори, червонi стрiчки…
Виття сирени…
– Прокидайтеся.
Заходимо на посадку.
…Гул гармат. Патрульнi з автоматами i в бронежилетах вимагають перепустки.
Я не хотiла бiльше писати про вiйну. Але ось я на справжнiй вiйнi. Скрiзь люди вiйни, речi вiйни. Час вiйни.
12 вересня
Щось е аморальне в спогляданнi чужих мужностi й ризику. Вчора йшли на снiданок, привiталися з вартовим. За пiвгодини його вбив осколок мiни, який випадково залетiв до гарнiзону.
Журналiстiв тут називають казкарями. Письменникiв теж. У нашiй письменницькiй групi самi чоловiки. Рвуться на далекi застави, хочуть пiти в бiй. Питаю в одного:
– Навiщо?
– Менi це цiкаво. Скажу: на Салангу був. Пострiляю.
Не можу позбутися вiдчуття, що вiйна – виплiд чоловiчоi природи, багато в чому мною незбагненний. Але буденнiсть вiйни неймовiрна. У Аполлiнера: «Ох, яка ж то гарна вiйна».
На вiйнi все iнше: i ти, i природа, i твоi думки.
Запитую i слухаю скрiзь: у солдатськiй казармi, iдальнi, на футбольному полi, увечерi на танцях – неочiкуванi тут атрибути мирного життя:
– Я вистрiлив упритул i побачив, як розлiтаеться людський череп. Подумав: «Перший». Пiсля бою – пораненi i вбитi. Усi мовчать… Менi сняться тут трамваi. Як я на трамваi iду додому… Улюблений спогад: мама пече пироги. У хатi пахне солодким тiстом…
– Товаришуеш iз хорошим хлопцем… А потiм бачиш, як його нутрощi на камiннi висять.
– Чекаемо на караван. У засiдцi два-три днi. Лежимо в гарячому пiску, випорожняемося пiд себе. Пiд кiнець третього дня сатанiеш. І з такою ненавистю випускаеш першу чергу. Пiсля стрiлянини, коли все скiнчилося, виявилося: караван iшов з бананами i джемом. На все життя солодкого наiлися…
– Узяли в полон «духiв»… Допитуемося: «Де вiйськовi склади?» Мовчать.





