На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Цинкові хлопчики» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — История, Документальная литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Цинкові хлопчики

Автор
Дата выхода
23 сентября 2020
🔍 Загляните за кулисы "Цинкові хлопчики" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Цинкові хлопчики" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Светлана Алексиевич) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Книжка Світлани Алексієвич «Цинкові хлопчики» присвячена війні в Афганістані, коли десять років – з 1979-го і до 1989-го на чужій землі гинули наші радянські військові. Правда про ту війну ретельно приховувалася: держава через засоби масової інформації розвернула пропаганду необхідності та успішності «надання міжнародної фінансової допомоги дружньому народові Афганістану». В результаті Афганська війна для обивателя довгий час залишалася невідомою, зовні гладкою, а головне – майже безкровною. Газети публікували статті про успішні військові операції радянських військ в Афганістані, де майже не було жертв серед нашого контингенту, а втрати противника, навпаки, значно перевищувались… Але все частіше стали привозити додому в домовинах, оббитих цинковою бляхою, загиблих хлопців, які нещодавно закінчили школу… Заглядати всередину труни не дозволялося, похорон не афішувався, і рідним навіть не повідомляли справжню причину смерті їхніх дітей… А хто повертався живим – той не міг знайти себе у мирному житті. Цієї війни наче не було. Були лише скалічені та мертві хлопчики… І не тільки тілом, але й душею.
📚 Читайте "Цинкові хлопчики" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Цинкові хлопчики", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
Чому ми мовчимо?
Я не хочу мовчати… І не можу бiльше писати про вiйну.
Вересень 1988 року
5 вересня
Ташкент. В аеропорту задуха, пахне динями, не аеропорт, а баштан. Двi години ночi. Безстрашно шугають пiд таксi гладкi напiвдикi кiшки, кажуть, афганськi. Серед засмаглого курортного натовпу, серед ящикiв, кошикiв iз фруктами стрибають на милицях молодi солдати (хлопчаки). На них нiхто не зважае, вже звикли. Вони сплять i iдять тут же, на долiвцi, на старих газетах i журналах, тижнями не можуть купити квитки до Саратова, Казанi, Новосибiрська, Киева… Де iх скалiчили? Що вони там захищали? Нiкому не цiкаво.
– Ходи сюди… пожалiю…
Вiн вiдмахнувся милицею. А вона, не образившись, додала ще щось сумне i жiноче.
Поряд зi мною сидять офiцери. Говорять про те, якi в нас поганi протези. Про черевний тиф, холеру, малярiю i гепатит. Як у першi роки вiйни не було нi колодязiв, нi кухонь, нi лазень, нiчим було навiть мити посуд.
Довго чекаемо вiйськового лiтака на Кабул. Кажуть, що спочатку завантажать технiку, а потiм людей. Чекае людей iз сотню. Усi – вiйськовi. Несподiвано багато жiнок.
Уривки з розмов:
– Втрачаю слух. Першими перестав чути птахiв, якi високо спiвають. Наслiдки контузii в голову… Вiвсянку, наприклад, не чую зовсiм.
– Спочатку стрiляеш, а потiм з’ясовуеш, хто це – жiнка чи дитина? У кожного свiй кошмар…
– Вiслюк пiд час обстрiлу лягае, а скiнчиться обстрiл – пiдхоплюеться.
– Хто ми в Союзi? Проститутки? Це ми знаемо. Хоча б на кооператив заробити. А чоловiки? Що чоловiки? Усi п’ють.
– Генерал говорив про iнтернацiональний обов’язок, про захист пiвденних кордонiв. Навiть розчулився: «Вiзьмiть iм льодяникiв.
– Офiцер був молодий. Дiзнався, що вiдтяли ногу: заплакав. Обличчя як у дiвчинки – рум’яне, бiле. Я спочатку боялася мертвих, особливо якщо без нiг або без рук. А потiм звикла…
– Беруть у полон. Вiдрiзають кiнцiвки й перетягують джгутами, щоб не померли вiд крововтрати. І так лишають, нашi пiдбирають обрубки. Тi хочуть померти, iх попри бажання лiкують. А вони пiсля шпиталю не хочуть повертатися додому.





