Святополк ІІ Ізяславович

Всiм нашим побутом, зупинками, ночiвлями керуе досить вже лiтнiй, але напрочуд мiцний, зi сталевими м’язами муж на iм’я Ласло. Коли тiтка збирала мене в дорогу, то запевнила, що вiн людина, з якою я буду почуватися захищеною вiд усiляких негараздiв. Змiнювалися конi та вiзницi. За вiкнами карети пропливали спочатку гори та лiси, згодом луки, а за ними знову лiси.

Ми простували землями Русi. Пересувалися повiльно – i дороги нiкчемнi – суцiльне бездорiжжя, i вночi iхати небезпечно. Татi блукали лiсами. Інодi з’являлися загони руських вершникiв, iнодi – кочовикiв, але не чiпали.

Охороннi грамоти, нiмецькi та угорськi, робили свою справу. Та й карета справляла враження – таких тут не бачили. У супроводi я мала дванадцятьох вершникiв – молодих, красивих, мовчазних. За весь час i не розмовляла з жодним iз них, тiльки зi старшим.

– Буде перепочинок, зупинимося он у тiй хижi, – Ласло вказав на невеличку хатинку поблизу лiсу.

– На який час зупиняемося? – запитала Пракседа.

– Думаю, до ранку.

Ми вже недалеко вiд Киева, приблизно день перегонiв, – вiдповiв Ласло, – нехай конi перепочинуть, та й люди теж.

– Послухайте, Ласло, а чому вашi люди весь час мовчать, мiж собою жодним словом не перемовилися? – поцiкавилася княгиня.

– А вони – нiмi, iм язики повирiзали ще хлопчаками. Це спецiальний загiн для виконання особливих завдань. У них загострений слух, вони навченi рiзних способiв бою як зi зброею, так i без неi. Стоять до останнього, у полон не здаються. Якщо раптом таке станеться, все одно нiчого не зможуть розповiсти.

– А як же ви з ними спiлкуетеся?

– Знаками.

– Але при менi вони навiть знаками не розмовляли? – здивувалася Пракседа.

– Такий був наказ.

– Це iх вiдбирають ще в дитинствi?

– Так.

– А хто вiдбирае?

– Та я i вiдбираю, – вiдповiв Ласло. – Прошу, княгине, готуймося до сну, завтра день довгий i непростий.

Розмовляли вони мiж собою мадярською, яку Пракседа знала непогано. Про себе подумала, що дуже кмiтливий для простого воiна цей Ласло.

Ледь вляглася й знову поринула у спогади.

…Чоловiком Генрiх був надзвичайним: обiзнаним i невгамовним у пошуках нових знань. Нестримний за характером, намагався самостiйно все випробувати, у всьому взяти участь. Вiн не вирiзнявся вродою, але мав надзвичайну владу над людьми, особливо над жiнками. Вiд початку наших стосункiв ми й години не могли пробути одне без одного. Було щось божевiльне у наших любощах, у тому, скiльки ми кохалися.