Святополк ІІ Ізяславович

– Самi складаемо, окрiм того, маемо манускрипти про наiдки зi Сент-Галенського монастиря, що на островi Райхенау. Звiдти щось беремо, але переважно – самi.

– Добре, сестро, а у вас у монастирi кожна людина робить певну справу?

– Так, – вiдповiла Адельгейда i повернулась до розповiдi про наiдки, – а це тушкованi боровики пiд соусом iз сушених лисичок, срiблястого чебрецю та цибулi.

– Цибулi? – пожвавився прелат. – А звiдки у вас цибуля? Я знаю, що це дуже дороге задоволення.

– Ще п’ять рокiв тому, – абатиса розвернулася до брата, – коли Його Імператорська Високiсть повертався з вiйськового походу, вiн привiз менi сiм цибулин.

Три ми скуштували, а iншi почали розмножувати. І тепер маемо велику грядку цiеi рiдкiсноi та недешевоi рослини. Скажу бiльше, ось у центрi столу стоiть глибока посудина. В нiй цибулевий суп, творений в монастирi, саме з нього я й прошу розпочати нашу трапезу. Пракседо, допоможи менi наповнити чашi чоловiкам.

– Ти дивись, зберегли, розмножили, а менi жодного слова не сказала, – радiсно вигукнув iмператор, приймаючи чашу iз супом з рук Пракседи.

 – Я, до речi, й сьогоднi не з порожнiми руками.

Генрiх поставив чашу i вiдiйшов до спецiального невеличкого столика у глибинi зали. Повернувся з чимось загорнутим у матерiю.

– Це Вам, шановна абатисо, новий манускрипт для монастирськоi бiблiотеки одного з просвiтлених наших майстрiв.

Адельгейда прийняла пакунок, розгорнула сувiй i не втрималася, вигукнула вiд подиву та задоволення.

– Я чула про це творiння, але щоби ось так, вже його в руках тримати, ну Генрiху, ну брате! – вона у запалi обiйняла iмператора.

– А що це? – запитав прелат.

– Це «Трактат про рiзнi види мистецтв» ченця Теофiла, ювелiра та художника, – вiдповiв iмператор, – там у третьому томi е i про ваших майстрiв, княгине. Пресвiтер iх дуже цiнуе i називае другими пiсля вiзантiйських. До слова, я звернув увагу на цiкаву фiбулу на вашому одязi.

– Так, це робота руських майстрiв, – вiдповiла Пракседа.

– А можна подивитися ближче? – Генрiх простягнув руку до княгинi.

– Звичайно, – вона передала фiбулу iмператору.

– Дивiться, отче, – звертаючись до прелата, промовив Генрiх, – тут ще й емалi iз зображенням птахiв.

– Це – птахи Сирин та Алконост, зображення яких поширено на землях, звiдки прибула наша княгиня, – почав розповiдати Пасхалiй. – Робота надзвичайно тонка, високих майстрiв.

Всi присутнi по черзi роздивилися фiбулу i повернули ii Пракседi.