На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «Святополк ІІ Ізяславович» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
Святополк ІІ Ізяславович

Автор
Дата выхода
29 ноября 2021
🔍 Загляните за кулисы "Святополк ІІ Ізяславович" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "Святополк ІІ Ізяславович" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Сергей Грабарь) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман «Святополк ІІ Ізяславович» розповідає про події, що відбувалися на землях Русі та у столиці її Києві наприкінці ХІ – початку ХІІ століть. Князь Святополк, пізніше викинутий з аналів історії, і згадуваний одним-двома абзацами у джерелах, насправді був однією з визначних особистостей у становленні нашої державності. Він був ініціатором проведення Першого з’їзду князів, який створив цілу систему перепон від набігів половців і зрештою припинив їх. Святополк ІІ сприяв піднесенню Печерського монастиря, появі видатних ченців: Нестора Літописця, Аліпія Іконописця, Агапіта лікаря та інших. При цьому князі було закладено підвалини Пантеону Руських Святих та збудовано Михайлівський Золотоверхий монастир.
Про ці та інші події, про постійну боротьбу за владу, про підступність і кохання, про дипломатію і торгівлю, про війну і мир, про життя Києва на помежжі двох століть в романі Сергія Грабаря «Святополк ІІ Ізяславович».
📚 Читайте "Святополк ІІ Ізяславович" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "Святополк ІІ Ізяславович", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
– Це – недобудований храм Святого апостола Петра, закладений моiм старшим братом Ярополком, але… – Святополк пильно подивився на Володимира.
– Так, Ярополк, Ярополк… – Володимир вiдвiв очi.
Запала досить тривала тиша. Киiвський князь гукнув обслугу, щоби принесли чогось випити та трохи наiдкiв.
– Ну що, брате мiй, княже, розповiдай, що з тобою сталося i чим воно закiнчилося, – було видно, Святополк знае про подii в Чернiговi, але хоче все почути з перших вуст.
– Утратив я Чернiгiв, повернувся до Переяслава, – Володимир низько схилив голову, розмiрковуючи.
– Ну, завважимо, ти знав, що так може статися. – Святополк пильно глянув на Володимира, – Не чекав появи Олега? Довго трималися?
– Вiсiм днiв. А половцi, що прийшли з Олегом, тим часом грабували передмiстя Чернiгова, – Володимир обхопив голову руками. – Ох, Олег, Олег!
– А чого ти чекав, княже? За дiдовою настановою: Чернiгiв – Святославовичiв вотчина.
– Якби я того не розумiв, то бились би до сьогоднi, та й батько перед смертю наказав полишити Чернiгiв.
– Добре, що розумiеш, – Святополк пiдвiвся. – Чуе мое серце, не остання у вас з Олегом суперечка. Є й у мене до нього своi питання.
Князь чернiгiвський i тмутороканський Олег зiскочив з бiлого в яблуках коня. Новий господар зайшов до спустошеного палацу. Вiн був високого зросту, русявий, з блакитними очима, богатирськоi постави. Вiд таких чоловiкiв жiнки втрачають розум.
Ось i зараз Олег, бажаючи трохи перекусити, зажадав кусень хлiба, вина та оливок.
– Обiд куди накажете подавати, княже, сюди чи до вiтальнi? Там уже трохи прибрали, – ключник шанобливо схилив голову.
– Сюди, i залиште мене на самотi. Хай би хто прийшов, нiкого не пускайте. – Князь зняв накидку. – Принесiть води помитися з дороги.
«Ну, що, княже, ось ти i зайняв свое мiсце! – звернувся сам до себе Олег, – мiсто спадкове. Все начебто вiд самого початку було передбачено дiдом твоiм. Але не врахував, складаючи свiй заповiт, Великий князь, одного: молодим важко очiкувати, доки вiдiйдуть старшi. Тому молодь не зважае на вiк, втрачае повагу, не йде на поступки, навiть цiлуючи Хреста, забувае про зв’язки родиннi. Князi-iзгоi – так, здаеться, таких кличуть.





