Святополк ІІ Ізяславович

Храм був новим, хоча будiвництво його почалося ще двадцять рокiв тому, коли саме вiдходив у кращi свiти преподобний Антонiй Печерський. Потiм ще десять зим i десять лiт стiни розписували – спочатку греки, а згодом – нашi богомази. І смальту для мозаiки спочатку возили iз Царгорода, але зрозумiли: ii треба стiльки – не напасешся, то й зробили неподалiк вiд собору, в кутку монастирського саду невелику майстерню. Храм же освятили чотири роки тому.

Нестор пiдняв голову i замилувався новим панiкадилом, що подарував монастирю цього мiсяця один iз бояр княжих.

Воно було о дванадцяти свiчках, що виструнчилися правильним колом. Пiд свiчками розмiстили дванадцять невеличких образкiв головних свят християнських у золочених шатах, писаних тут, у монастирi, пiд наглядом отця Алiпiя. Вiд свiчок до центру тягнулося дванадцять променiв-ланцюжкiв, що сходилися до невеличкого золоченого Розп’яття, яке крiпилося до сфери, а та – до стелi.

«Є люди, – подумав отець Нестор, – якi допомагають i сiють добро, а е що пiклуються тiльки про власну гординю.

 – Чернець iз болем згадав невинну кров, нещодавно пролиту в лiсi. – Скрiзь одвiчна боротьба свiтла i темряви».

Ченцi i вiрнi разом творили молитву. Панувала натхненна тиша, i в цiй святостi лунав голос iгумена Іоанна, який наставляв монастирську братiю останнiми роками. Молилися за мир i спокiй, за упокiй душi князя Всеволода i всiх померлих та невинно убiенних, за князя нового – Святополка, сина Ізяслава, за майбутне кожноi людини на землях Русi.

Молився отець Нестор, i поруч з ним молився маленький Петрик.

Нова влада

Пряма дорога вiд Турова вивела подорожнiх до Жидiвськоi брами. Потягнулися невеличкi, охайнi будиночки, що тiснилися один до одного. Тут жили торговцi, лихварi, кравцi, гранувальники, майстровi рiзних справ.

Охоронцi при воротах розгубилися, бо приiзду майбутнього Великого князя Киiвського з цього боку не очiкували. Та мiсцева юдейська громада опанувалася миттево i вже вийшли наперед двое з них, несучи хлiб-сiль. Де вони його взяли, важко сказати, але таки зумiли.

– А де весь люд? – запитав князь, приймаючи дари та розглядаючи нетиповий вигляд купки зустрiчаючих, що були у довгих, майже до п’ят, пiдперезаних пасками, хламидах.

– Всi чекають на тебе, княже, бiля Золотих ворiт, – вiдповiв один з них.

– А ви чого ж тут? – запитав князь.

– А хто б тебе тут зустрiв, якби нас не було? – запитанням на запитання вiдповiв юдей, зiщулившись та жмакаючи ярмулку.

Святополк розсмiявся.