Володимир

Вiн мовчав, бо в душi був згодний затвердити епархiю Фотiя, пустити на Русь тисячi грецьких священикiв, зробити все, що побажають iмператори ромеiв, бо вiн же був нинi родичем iхнiм, мав прияти, як i вони, славу.

Дивним, правда, було те, що самi iмператори мовчали, вiдколи до Киева приiхала царiвна Юлiя, вони нiбито води в роти набрали, з Константинополя iхали купцi й священики, ченцi й знову ж купцi, не було тiльки слiв, з якими Ярополк мiг би говорити про дiло.

Проте вiн розумiв iмператорiв – iм, либонь, i незручно було вести перемови з Ярополком, адже на Русi сидiло два князi – вiн у Киевi, а ще один – Володимир – у Новгородi.

На це йому не раз натякала й Юлiя, а одного вечора завела з ним розмову – одверту й сувору. Вона приiхала до Киева дуже худою, тоненькою, ставною, темнобровою й темноокою, швидкою, як ластовиця, – такою ii полюбив Ярополк. За короткий час на Горi Юлiя змiнилась – втратила полуденну засмагу, ледь поповнiла, бiльш окреслились ii груди, стан, стегна, – Киiв i Гора пiшли на користь Юлii, вона розцвiла, як дивна квiтка.

Одно турбувало князя Ярополка: минав мiсяць за мiсяцем, Ярополк, думаючи про майбутне, хотiв мати сина царськоi кровi, а Юлiя не признавалась, не говорила, що збираеться стати матiр’ю.

– Ти – справдi великий князь, – почала розмову Юлiя, – у Константинополi я уявляла тебе красивим, нiжним, милим, а ти виявився набагато кращим, нiж я думала.

Поклавши руки на ii плечi, вiн дивився в саму глибину темних грецьких очей.

– Чим же я кращий? Скажи, Юлiе!

– Ти не тiльки красивий, нiжний, милий, а й смiливий, дужий, несхитний, у тебе е надiйна пiдпора – воеводи твоi й бояри, мужi, дружина. Киiв – це маленький Константинополь, ти також схожий на iмператорiв.

– Чому тiльки схожий?

Юлiя, напевне, давно готувалась до цiеi розмови i тепер не поспiшала, Ярополк думав, що вона не хоче його образити.

– У Вiзантii е один тiльки iмператор, вiн – заступник Бога на землi i единий господар, василевс всiеi iмперii.

Юлiя вцiлила в саме серце Ярополка – порiвняння з iмператором було не на його користь, Ярополку дуже далеко до Бога, вiн не е господарем всiеi Руськоi землi.

– У Константинополi, – вiдповiв на це Ярополк, i Юлiя побачила, як його обличчя враз стало злим i хижим, – нинi е два iмператори – Василь i Костянтин, на Русi е два князi…

Вона зрозумiла, що почала небезпечну гру, але не вiдступала.