Володимир

Проедр Василь добре знав патрикiя Феодора, не раз запрошував його до Великого палацу, щоб довiдатись про далеку Русь; були випадки, коли проедр давав Феодору й важливiшi завдання (купцi Вiзантii завжди були очима iмператорiв у чужих землях), саме Феодора Борея посилав проедр з василiками до печенiзького кагана Курi, коли Іоанн Цимiсхiй замислив убити князя Святослава.

І патрикiй Феодор виконав тодi завдання Цимiсхiя, знайшов над Днiпром Курю, дав йому двiстi кентинарiiв, а каган навеснi дiждався князя – вбив його на островi Хортицi.

Тепер проедр Василь i патрикiй Феодор зустрiлися як давнi знайомi, друзi.

– Я чув, патрикiю Феодоре, – почав розмову проедр, – що ти тiльки-но прибув з Киева.

– Так, проедре Василю, я прибув з Киева три днi тому.

– Ти iхав морем?

– Нi, по Борисфену й Понтом я боявся iхати. На цей раз я iхав кiньми через землi тиверцiв i угличiв, а потiм через Болгарiю.

– І, чув я, ти знову вирушаеш до Киева?

– Зараз зима i всi шляхи на Русь закритi, але навеснi я неодмiнно виiду в Киiв.

– Ти – справжнiй рус! – засмiявся проедр.

– Руса з мене нiколи не буде, – жартом на жарт вiдповiв патрикiй Феодор, – хоч багато русiв вважають мене своiм.

– Ти, казали менi, навiть маетки маеш на Русi?

Феодор Борей посмiхнувся.

– Купець, який торгуе в чужих землях, мусить молитись своiм i чужим богам.

– Але вiруеш ти в единого Бога?

– Я вiрую тiльки в единого Бога, i iмператори Вiзантii, й ти, проедре Василю, це знаете.

– Так, iмператори знають i вдячнi тобi. Ти зробив велику послугу, вбивши Святослава.

– Я нiколи нiкого не вбивав, – суворо промовив патрикiй Феодор, – князя Святослава вбив каган Куря.

– За наше золото…

– Так, золото було наше, – згодився Феодор.

– А тобi не страшно там, у городi Киевi?

– А чого ж менi боятись? Не один я сиджу в Киевi, е там нашi купцi, i, крiм мене, двори iхнi е на пiвночi Русi – в Новгородi. Торгуемо, проедре Василю, i торгуемо непогано. Багата земля Русь, нам е що iм продати, ще бiльше можемо купити в них.

– А як руси ставляться до наших купцiв?

– Добре! Руси, проедре, дуже мирнi люди i нiколи не обдурять, не скривдять купця. Вони страшнi тiльки тодi, коли хтось iз зброею вдираеться до них… А ми, вибачай менi на словi, вдираемось i вдираемось до них.

– Слухай, патрикiю, – проедр схопився з крiсла й пройшов кiлька разiв по палатi, – зараз Вiзантiя не хоче й не мае сили вдиратись на Русь.