Святослав

Їх, напевне, хтось сполохав, бо спочатку вони бiгли широким кроком, далi пiшли спокiйнiше, один за одним, часто зупиняючись i обгризаючи молодi пагiнцi на берiзках i грушах, а в зелених долинках ласували свiжою травою.

Пiзнiше, коли сонце пiднялось високо над лiсом, роса опала, трава просохла i стежити за оленями стало важче, Ант вдивлявся навкруг так, що йому аж очi болiли, слухав так, що аж дзвенiло у вухах, втрачав слiд, знову знаходив його, знову втрачав.

Проминуло, мабуть, багато часу, i далеко зайшов Ант, бо помiтив, що лiс рiдшае, сонце опинилося в нього за спиною.

Але в цей час вiн ще раз пiймав слiд оленiв – вони тiльки-тiльки пройшли березняком, вiльшиною по болоту i йшли спокiйно рядком.

Ант вийшов на узлiсся, став пiд деревом, щоб його не помiтили оленi, побачив перед собою випалене сонцем поле, де рядами стояли високi могили, де було надзвичайно тихо, тiльки цокотiли й цокотiли коники.

І тодi сталось те, чого Ант не мiг ждати, – серед одноманiтного стрекотання коникiв почувся пронизливий свист, i раптом гостра стрiла впилася в груди старiйшини Анта.

3

Стоячи на валу, Микула довго дивився, як батько пiшов з луком у лiвiй руцi в’ялими травами, якийсь час крокував по узлiссю, а там i зник мiж стовбурами дерев.

Тодi Микула з Вiстою, взявши корчажець iз жаром, також пiшли до лiсу, де треба було випалювати пеньки, а в городищi залишилась тiльки Малуша.

Коли ж увечерi, чорнi вiд диму й дуже стомленi, Микула з Вiстою повернулись з лiсу, батька не було.

– Забарився старiйшина, – сказав Микула. – Певне, далеко зайшов.

І коли стемнiло, Микула кiлька разiв виходив у двiр, прислухався, але нi увечерi, нi за всю довгу нiч крокiв батька бiля хижi не було чути. Не з’явився Ант i наступного дня, й ще однiеi ночi.

Тодi, аж на третiй день, Микула кинувся по Любечу: рiд розповзся, кожен живе нарiзно, а все ж Ант – старiйшина: коли приiжджае хто вiд князя – вiн веде з тим мову, коли ставиться дань – йому належить перше слово… Микула не помилився: i брат Бразд, i брат Сварг дуже стурбувались, почувши, що Ант два днi тому пiшов до лiсу й не повернувся; усе селище сполошила чутка про те, що Ант зник.

Там, на високiй могилi з кам’яним пам’ятником колишньому старiйшинi iхнього роду Воiку, вони знайшли Анта. Вiн лежав весь у кровi, з стрiлою в грудях.