Володимир Сосюра

Унаслiдок таких «доопрацювань», а точнiше – пристосувань до вiдповiдних iдеологiчних вимог часу, – пiд багатьма творами з’явилися двi дати написання. Наприклад, такi вiршi мають подвiйнi дати, якi нiбито вказують на час написання:

«Роздули ми горно, ще нерухоме вчора…» (1921–1957), «Снiг» (1921–1957), «На Захiд, на Захiд, на Захiд!..» (1921–1957), «Як сонце до iстоми грiе…» (1923–1957), «У плащi» (1923–1957), «Вулицi» (1923–1957), «Сон» (16.12.1924–1957), «Вiдплата» (1920–1957) та багато-багато iнших.

Є й такi твори, в яких зроблено iстотнi правки, але дату доопрацювання не зазначено. У вiршi «І пiшов я тодi до Петлюри…» (1924) у першiй строфi друкувалося спочатку так:

Скiльки нас, отаких, попiд мури

од червоноi кулi лягло!

Проте згодом з’явився iнший варiант:

Скiльки нас, отаких, через журу

покидали востанне село!

Зрозумiло, що у виданнях 1930 – 1980-х рокiв не могли друкувати перший варiант, оскiльки в ньому йшла мова про розстрiли червоноармiйцями бiйцiв повстанських загонiв чи УНР.

Подвiйнi дати пiд творами В. Сосюри – це нiби пряма вказiвка на те, що iх пiддавали повторному редагуванню. Якщо в поемi «Червона зима» (дата залишилася 1921 р.) зникли первiснi образи, то з деяких творiв «випали» строфи. У вiршi «Минай, проклята нiч, минай…» вилучено четверту строфу:

Кривавi коси хмар, мов згадки про минуле.

Обличчя татарви… далекий стяг… Сiрко…

Ах… не пiду тепер я по садках Стамбулу,

на скелях Хортицi не розкладу огонь…

До речi, навiть хрестоматiйний вiрш «Любiть Украiну!» i досi iнодi подаеться не за першопублiкацiею 1944 р.

, за яку В. Сосюру було пiддано нищiвнiй i безпiдставнiй критицi в статтi «Об идеологических извращениях в литературе», а за пiзнiшою, «причесаною» редакцiею. В останньому рядку третьоi строфи: «Без неi – нiщо ми, як порох i дим, // Розвiяний в полi вiтрами…» замiнено на: «Мiж братнiх народiв, мов садом рясним, // Сiяе вона над вiками…».

Суттевi смисловi правки внесено й до четвертоi, п’ятоi, сьомоi i десятоi строф твору, якi приглушували його високий патрiотичний пафос, применшували любов В. Сосюри до Украiни. Проте до 2000 р. жодне з видань не подавало первiсного тексту, i твiр друкувався здебiльшого за «кагановичiвською» редакцiею, нiби й не було знято прокляття, проголошене у згадуванiй горезвiснiй статтi газети «Правда».