Григорій Косинка

Це – темне i вбоге село, село, яке пiдписуе собi акти обвинувачення трьома хрестиками, а вже пiзнiше, в тюрмi, падае додолу на колiна, коли побачить кришку хлiба; нужа на такому Конончуковi така велика i плiдна, що здаеться iнодi, нiби його тiло схоже на рябе мило… Коли пройде вранiшня повiрка – завжди коротка i занадто вже дiлова – Конончук сiдае, як каже Кленцов, «читати газету»: бльондинки уп’ялись йому в тiло i треба довго шарувати Конончуковi своi кiстки товстою, мужицькою сорочкою, щоб примусити тих бльондинок падати й сипатися на помiст… Висiвки сиплються – така нужа!

Обличчя у Фавста кривиться, мов у дитини – вiн от-от, здаеться, розплачеться; важко зiтхае, журно хитае головою i, допомагаючи Конончуковi, бере одну бльондинку за лапки, кладе ii на помiст i дико б’е черевиком…

– Отак ii треба! – приказуе Фавст: – Ех, Конончук! Твоя бльондинка, видно, не з Бельведеру? Бачиш, вона не ляскае пiд черевиком, як пана Яцькiвського воша.

Пiсля такоi реплiки, а головне – такого безцеремонного i рiзкого запитання збоку Фавста до Кленцова, – у мене великий сумнiв, що Фавст – незрячий гречкосiй… Хто вiн такий?

(Мотив цей розробити. – Авт.).

Кленцов польською мовою (вiн сидiв у польських тюрмах, де дають з патронату бiлий хлiб, вряди-годи масло, каву, i книжок – професорська, мовляв, бiблiотека) гне матюки i пильно, з ненавистю й пiдозрою, дивиться у вiчi Фавстовi.

– Жаль-жаль, – говорить Кленцов, – що тебе не посадовили до блатних… Жаль, там би одразу бандитський дух вивiявся…

Фавст щиро смiеться:

– Що менi блатнi, – каже вiн, – адже там скрiзь – ми, а не ви… Офiцера зустрiти, та ще офiцера з лейбиком – другий табак, Кленцов. Справдi, як вони, варвари, тримають вас невинно п’ятий мiсяць?.. Це ж, погодьтеся, некультурно, ая…

…Хто такий Фавст? У мене бiльше нiяких сумнiвiв, що це не такий уже звичайний собi «дядюшка» з далекого Подiлля.

На цьому мiсцi мiж Фавстом i Кленцовим, як пишуть деякi галичани, завжди розпочинаеться лайка, але сьогоднi обiйшлися обидва без неi; правда, Кленцов устиг все таки огризнутися:

– П’ять месяцев, господiн Фавст, ето ещо не трьопка, а ти… ти определьонно пайдьош в земельний камiтет спасать самостейную…

– Сволоч ти! – коротко ругнув Фавст.