Остап Вишня. Невеселе життя

Остап Вишня весь час намагаеться пiдкреслити, що коли на «политих потом чорних ланах украiнських урочисто вiдбуваеться меса трудового селянського життя» (І—83), то в мiстi живуть лише непмани, ледарi, бюрократи i т. д. Що селяниновi, i колгоспниковi, i бiдняковi, i куркулевi абсолютно нiчого вважати на iснування мiста. Вiн пiдбурюе селянина проти мiста, виконуючи тим самим роль ретельного куркульського агiтатора:

«В городi, Дмитре Федоровичу, за пiвгодини ворочають тисячами пудiв твого жита в облiгацiях та вагонах.

І сам ворочае, один… І потом не обливаеться. А Зоя Владимiровна чи й Клара Соломоновна зi своiми Севкою чи Абрашкою на верандi сидять, та ще пiд парасолькою, щоб колiру на обличчю не зiпсувати… Он як у городi, Дмитре Федоровичу» (І—83).

Автор навмисне приховуе вiд читача-селянина, що радянське мiсто не е мiсто капiталiстичне. Адже на час записання тоi «усмiшки» за спекуляцiю хлiбом уже садовили до БУПРу. Вiн навмисне умовчуе, що «город ворочае» тисячами пудiв жита, обертаючи iх на заводи, на машини, на трактори для колгоспного села.

Остап Вишня насмiлювався буквально повторяти тi слова, що iх казали куркулi пiд час хлiбозаготiвель.

У цiлiй низцi iнших «усмiшок» Остап Вишня продовжуе компромiтувати радянське мiсто, радянських працiвникiв державних i кооперативних установ, в очах селянського читача.

«Хлiборобство дуже легка i дуже неквалiфiкована робота. Це не те, що в мiстi, в конторi якiй… Чи в трестi, чи в синдикатi. Там у мiстi, доки встанеш, доки оглянешся, доки прийдеш, доки сядеш… i цiлих вiсiм годин сиди, сиди й працюй… А потiм на два тижнi вiдпуск.

А селяни весь час у вiдпуску, тобто» (I—113).

Далi йде опис тяжких умов роботи на селi.

Отже, Остап Вишня навмисне запроваджуе в свiдомiсть сiльського читача шкiдницьке переконання, що в мiстi лише нероби й ледарi. Вiн навмисне замовчуе, що в мiстi живуть також крiм бюрократiв десятки тисяч iндустрiальних робiтникiв, вiдданих чесних службовцiв.

«Нiчого навiть i те, що вода поллеться на груди вам.

Цього ви не боiтесь, плям на шифонi чи на пiке у вас не буде. На гарячi груди вам литиметься вода, а вражiння таке, як у вас там в Харковi, коли найдорожча й найкраща до вашого серця свою наманiкюрену ручку прикладае…» (I—138).

Отже тут, в Харковi, мовляв, живуть самi непмани та наманiкюренi жiнки, чи що.

Ось Остап Вишня висвiтлюе роботу двох кооперативiв: – сiльського, «Шлях до соцiалiзму», де не провадиться нiякоi звiтностi i т. д.