Остап Вишня. Невеселе життя

(чи не подiбний в такому разi цей кооператив на яку чергову куркульську махiнацiю?), i поруч з цим висмiюе роботу великого об’еднання кооперативних правлiнь у мiстi.

В «усмiшцi» «Пiдкачало» розповiдаеться про обурливий випадок бюрократизму в кооперативних установах мiста, де стiльки кооперативiв, що… «не шлях у тому мiсцi до соцiалiзму був, а паркет… Не йди, а пливи» (І—90). Коли порiвняти двi наведенi «Усмiшки», доводиться мимоволi робити такий висновок: у селi працювати тяжко, натомiсть люди добрi, в мiстi ж е всi умови для нормальноi роботи, але люди нiкуди не годяться.

І нарештi цiлковито провокаторськи подае Вишня проблему мiста та села в «усмiшцi» «Про дядька Панаса, про ножицi та про гудзика» (II—1), де задана тема про потребу лiквiдувати розходження мiж цiнами на промисловi та сiльськогосподарськi товари набула контрреволюцiйного куркульського трактування.

Подана в «образних формах» (не обiйшлось, як i завжди, без штанiв, «переднiх фасадiв» та дотепiв, що на цьому нехитрому грунтi виростають) проблема ножиць у Вишнi трактуеться виключно, як грабування дядька-селянина пролетарським мiстом.

Коли дядько Панас питае в сiльрадi, коли будуть лiквiдованi ножицi, йому вiдповiдають:

– «Розхожденiе. Мiри приймаються» (II—13)… І все. Вишня подае цi слова так, що вони звучать в устах представникiв сiльради брехливим одмахуванням, бо вiн тут же подае мiсто, як скопище бюрократiв, яким потрiбнi грошi «на авто, на жеребця, на килими, на м’якi крiсла (II—16).

І, звичайно, вiн i словом не згадуе про те, як справдi працювала на той час комунiстична партiя над лiквiдацiею «ножиць».

Сон дядька Панаса про те, що його нiби грабуе мiсто, автор називае «смичкою». І вiд цього слова виводить дiеслово «смикати» – тобто Вишня поганить ленiнську iдею змички.

Тут ми бачимо, як Вишня безпосередньо постачае класовому вороговi на селi словесну формулировку для своiх контрреволюцiйних розмов.

Який висновок для себе робить дядько Панас, боячись, «що мiсто вiдбере в нього останнього гудзика»?

– «Ой-ой-ой, – захитав головою дядько Панас.

В очкурi дядько Панас ходить». (II—16).

Важко заперечити, що в цих рядках виспiвуеться ховання селянського маетку вiд «зазiхань» пролетарського мiста. Так ховае куркуль у хлiбозаготiвлю жито. Отже тут Вишня безпосередньо вiдбивае в своему творi неприховану куркульську iдеологiю.