Остап Вишня. Невеселе життя

Що ж ви на це скажете?

– На цей кiнець другого роздiлу? Що ж тут говорити? Коли справа дiйшла до «надкiсницi», то, мабуть, таки добре припiкае Вишнин «матерiялiстичний пiдхiд до життя й до людини» тендiтних естетiв iз дрiбнобуржуазноi «киiвськоi естетичноi студii». І справдi: такий Вишнин дотеп, як дотеп про колишнiй князiвський будуар, себто про сьогоднiшню хату-читальню («колись княжата плодились, а тепер там свiдомiсть плодиться»), такий дотеп нашим хуторо-хатянам, звичайно, не подобаеться, бо тепер же iм в цих будуарах плодитись не можна.

Такий Вишнин дотеп, як дотеп про «позолоту» «золотого хреста», що на неi «птиця Господня» кладе «купочки бiленькi», себто наводить «антирелiгiйну пропаганду», – i такий дотеп маминькиним синкам не до вподоби: вони, звичайно, за «свободу вероiсповеданiй», але не можна ж так знущатися з церкви! Такий Вишнин дотеп, як дотеп про свиню: «Свинею зветься така людина (стiй! стiй! не туди заiхав. Отак завсiгди, як про свиню почнеш, так когось iз знайомих i згадаеш»), – i такий дотеп «iнфернальний фiлософ генiталiй» схвалити не може, бо вiн прекрасно знае, про кого мова йде. Проти такого «матерiялiстичного пiдходу до життя й до людини» вiн завжди буде повставати й буде твердити, що це не е культурна «технiка комiчного». Звичайно, вишукавши в 4-х томах «усмiшок», одну-двi, три усмiшки, що вiд них позбавляеться автор при перевиданнях, – вишукавши такi двi-три мiнiятюрки чи то два-три якихсь подiбних вирази, щоб приховати свою справжню соцiяльну iстоту, «морфологи» будуть на цих усмiшках чи то на цих виразах енергiйно спекулювати, але це зовсiм не значить, що iм вдасться обшахраiти сучасного читача, саме того читача, що до нього вони з такою невимовно-претензiйною погордою ставляться. «Такими дотепами, – пише Полторацький, – можна розважати хiба нiчних вартових». Хiба не вiдчуваете ви, тов. Европенко-Европацький, за цiею бойкою фразою, – хiба не вiдчуваете ви тут постатi помiщицького синка, що для нього «нiчнi вартовi» – це не бiльше, як хлопи, хами, бидло? Справа, отже, не стiльки навiть у Вишнi, скiльки в сучасному читачевi – в студентах киiвського iнгоспу, в нiчних вартових, в тих робiтниках, якi легше всього украiнiзуються на Вишниних «усмiшках». Справа в тих, що iх «морфолог» вважае за бидло, за хамiв, за порнографiв, за аматорiв «триповерховоi лайки». Велика соцiялiстична революцiя, революцiя новiтнього «чумазого» висунула й своiх «чумазих» письменникiв.