Жарінь. Зупинись, подорожній!

Сьогоднiшнiй захист мав трохи парадний вигляд, тому багато хто дивувався: чому Бендас призначений першим офiцiйним опонентом? Кривдi опонуе Бендас! Той самий, кого колись витроюдили з Кракова польськi студенти за штрейкбрехерство, «вчений тхiр», в якого кидали тухлими яйцями, коли вiн посiв кафедру славiстики у Львiвському унiверситетi пiсля професора Мохнацького; той, хто недавно лицемiрно каявся при людях: «Я нiколи не був антикомунiстом, а Мохнацького ненавидiв за те, що вiн поляк. Визнаю i засуджую свою нацiональну обмеженiсть, шановнi товаришi».

Обурювалися найбiльше студенти – гнати б його зовсiм з унiверситету! – хоч знали: Бендас единий, крiм професора Мохнацького, знавець предмета у Львовi.

Кривда зачитуе автореферат дисертацii. Мохнацький не зводить з нього погляду, наче вперше бачить. Юля сидить далеко, на самому краю довгого столу. Їй видно профiль батька, вона помiчае на його обличчi неспокiй, тому хвилюеться ще бiльше. Але Мохнацький зараз не думае нi про змiст дисертацii, нi про те, як закiнчиться захист, йому просто дивно.

Антось… Хiба так давно вiн уперше прийшов до професора з своiми сiлезькими матерiалами i боязко прохав допомогти написати антифашистський трактат? А потiм… Усе зрушилося зi своiх застояних мiсць, закрутилося в хаосному смерчi, i люди на якийсь час перестали бачити одне одного. Непоказний сухорлявий хлопчина привiв за собою бурю.

Та промайнули бурхливi роки. І ось за кафедрою перед вченою радою виступае вiн, Антось… Такий самий худощокий i неспокiйний, тiльки волосся щодень бiлiшае, i глибокi очi помiтно наливаються розумною зрiлiстю, як пшеничний колосок тужавим зерном у липневу спеку.

Дрiбка заздростi промайнула тугою на старечому обличчi професора, наче згадка про свою власну молодiсть.

– Ви вiзьмете слово, колего? – нахиляеться до Мохнацького доцент Каменкович, другий офiцiйний опонент.

– Нi, – машинально вiдповiдае Мохнацький i вертаеться думками до сьогоднiшнього дня.

Навпроти i поруч сидять члени вченоi ради. Хто з зацiкавленням, хто з притаманним науковцям скепсисом слухають виступ дисертанта. Бендас гладить долонею обвисле синювате пiдборiддя. Вiн явно задоволений, що його затвердили опонентом, це ж негласна реабiлiтацiя, будь-що-будь. Уважно прислухаеться, похитуе головою. Мохнацькому цiкаво, що скаже цей старий хитрий угодовець.