Злодії та Апостоли

Священник, як свiдчить запис, залишив почерпнуту з розповiдей старожилiв хронiку опришкiвського руху часiв Марусяка, Штоли й останнього ватажка Миколи Шумея-Драгирука, якого стратили в Коломиi.

Шварна сподiвався знайти цей документ у паперах тутешнiх церков…

Марiя поралася на кухнi, готуючи обiд, Іван Іванович i Лук’ян Васильович розмовляли в бiблiотечнiй кiмнатi й почули втiм чоловiчий голос в передпокою. Виглянули й побачили Марiю, що повисла на шиi в молодого парубка, примовляючи:

«Звiдки ти тут узявся, братчику мiй рiднесенький?»

Лук’ян Васильович пiшов назустрiч Даниловi з розпростертими руками й по дорозi розгладжував вуса, готуючись до обiймiв.

«Як ся маеш, дорогий швагерку? А то якими вiтрами тебе занесло – стужився, певне, за горами, небораку, та й як не затужити, коли тут тепер така краса!.. Гей, та заходь до нас у кабiнет, ми тут з Іваном Івановичем… Але передовсiм познайомтесь: це наш славний архiварiус зi Львова, i якщо тобi спотребиться, наприклад, метрика магната Яблоновського, то вiн умент тобi ii знайде… А це, Іване, Марiйчин брат».

«Мiг би й не пiдкреслювати, – посмiхнувся Шварна. – Вони обое – як двi краплi води!»

«Тiльки одна крапля вже досить каламутна, а друга – як та росичка Божа, – засмiялася Марiя i з любов’ю погладила брата по волоссю.

«Яка ж то расова порода! – не переставав захоплюватися Іван Іванович, придивляючись до Марii й Данила. – Та що й казати – опришкiвська!»

«А то нiхто не знае, яка… – сказала, споважнiвши, Марiя, i, щоб приховати враз наплиле збентеження, похапливо загортала гостей до вiтальнi, припрошуючи: – Сiдайте, розсiдайтеся, а я раз-два!»

Лук’ян досягнув з креденса люльку й заходився ii розкурювати, Данило вийняв з кишенi цигарки – пахучий димок постелився пiд стелею, створюючи хатнiй затишок, серед якого сама собою зав’язуеться розмова.

«Ти сказав – опришкiвська, – заговорив Лук’ян, звертаючись до Шварни. – Епiтет, який став суперлятивом для кожного горянина.