Злодії та Апостоли

Цiкавiсть до iсторii зародилася в нього ще в дитинствi, коли славетний львiвський археолог Маркiян Смiшко розкопував скiфськi кургани бiля Гриняви. Тих найнятих сiльських копачiв зранку до вечора обступали пастухи й очей вiд ям не вiдводили, бо пiшла фама по горах, що вченi шукають у Гринявi Довбушевих скарбiв. Та коли виявилося, що копачi виймають iз могил лише черепки, то й iнтерес у пастухiв пiдупав – таких цiкавських, як Лук’ян, залишилося зовсiм мало, а згодом тiльки вiн один, i доктор Смiшко розповiдав хлопчинi про скiфiв-орачiв, про трипiльськi часи кiлькатисячолiтньоi давностi, й перед Лук’яном вiдкривався безкiнечний простiр, що вгризався в глибину проминулих вiкiв, й хлопець почав усвiдомлювати, що це його простiр, що життя в нього розпочалося не кiлька, а тисячi рокiв тому, й що йому належить ця земля, бо передана вона йому в спадок.

Тi горшки й амфори, розбитi й уцiлiлi, що iх копачi виймали iз землi – то ж побутова власнiсть далекого, проте прямого Лук’янового предка, який виготовляв посуд для зберiгання вина й харчiв, а щойно знайденi кам’янi сокирки – для того, щоб вирубувати в пущах мiсцину, якою потiм володiтиме вiн, Лук’ян…

І не може такого бути, навчав хлопця доктор Смiшко, щоб твоi прародичi розмовляли iншою, нiж ти, мовою, бо звiдки взялися тi вiчнi назви – Город, Могилка, Замчище, а рiчка, в якiй ти купаешся, називаеться Пробоiще, а лiс у Березовi – Княжий, потiк у Дорi – Боярський, а от назва цiеi гори, яку називають Дзембронею, походить вiд слова «зембр – зубр»; ти чуеш, синку, що цi тисячолiтнi топонiми звучать твоею рiдною мовою, – то можеш собi уявити, як далеко сягае твiй рiд…

Іван Іванович теж охоче допомагав молодому вчителевi дошукуватися в архiвних справах слiдiв далеких i близьких предкiв, а той, вернувшись додому, писав для себе, проте лелiяв у душi думку, що його праця знадобиться нащадкам, – iсторiю Бiлоi Рiчки.

Шварна приiхав до Лук’яна в гостину на цiлий тиждень.

Петрового дня вiн хоче потрапити до Красноiлля на храмовий празник, куди в цей день стiкаються гуцульськi родини з Устерiк, Яблуницi, Криворiвнi, Ясенова, – щоб попросити в красноiльського отця дозволу переглянути церковний архiв, а може, i в людей щось цiкавого випитае. Іван Іванович знайшов у Заболотiвському архiвi слiд брусторського пароха Петра Ступницького, який свою останню парафiю займав у Красноiллi й там помер.