Злодії та Апостоли

Та якби то справдешнiй Апостол це сказав, я ще б, може, поправувався з ним, за що так обзивае – можливо, розтовкмачив би менi справдешнiй, чому така ганьба впала на нас, а це дзявкнув Михалко Джемига, а то хiба лише дитина не знае, звiдки взялося в Явiрнику те потороччя! І чим займались за советiв, а може, ще й за Польщi та за Австрii… З вошей не вилазили, тому Апостолам задницi лизали!»

Йосип аж задихався вiд лютi, а Юра й далi стояв непорушний i, видимо, стримував у собi гнiв, щоб не вибурхатився з горла при великому святi.

Сказав лише:

«І добре зробив Йосип. Пiдпанки завше гiршi, нiж пани…»

Палагна мовчки вислуховувала чоловiчу перемовку, знала вона, з якоi причини терпкi слова мовляться, а Оленка не вiдала нiчого, хiба лишень те, що поганим словом ii рiд мальтретують, i спитала – розгублена аж до слiз:

«А за що, за що нас так обзивають?»

Нiхто на це не вiдповiв, не пояснив прозиванку, що була давня, як свiт; й подумала Оленка, що в цiй хатi, може, й не знають причин ворожнечi мiж родами Шумеiв, а десь там, напевно, й Данило сушить собi голову над цiею самою морокою, бо звiдки йому знати, чому вiн Апостол, а хтось iнший – Злодiй?

«То стара незгода, донько, – вiдказала мати.

 – І що ми знаемо…»

«Але ж е свiжiша пам’ять, i ми добре пам’ятаемо…» – заговорив Юра й затнувся.

«А чи треба згадувати?» – стенула плечима Палагна.

«Може, й треба, коли так сталося, що зло поновлюеться знову й знову…»

Юра скупо згадував не таке вже й давне.

…У п’ятдесят третьому роцi в Явiрнику гуляли небувале весiлля: син фудульного газди Пилипа Апостола Никола брав шлюб з наймичкою свого неня Федорою – писаною красунею без роду, бо прийшла в найми з теребiзькоi бiдноти й була байстрям, посiяним хтозна й ким… Поговорювали сiльськi плетухи, що сирота Калина понесла те дитя iз Веснярськоi полонини, яка Пилиповi належала.

Доiла там овець, i запевняли чабани, що то зеленчуцькi Злодii ту дiвку звели… Забрав тодi спузар Іван Джемига Калину з повним животом на доли, привiв у свiй присiлок Теребiж поблизу Явiрника, де у видолинi осiли курнi хижi, схожi на купи хмизу, й той грiх покрив, бо ж була дiвка, як мак, красна.

Й пiзьма велика взяла бiдняцький рiд Джемиг на зеленчуцьких Шумеiв за те, що Злодiiв у Теребiжi посiяли. На Пилипа ж Апостола вони молилися, бо мали в нього заробiтки, i в найми багач приймав; за советiв деякi в стребки записалися й ходили з московськими облавниками по лiсах бункерiв шукати, i став Теребiж большевицьким гадючником.