Злодії та Апостоли

Сидить собi дiд на стiльчику помiж пнями в солом’яному ширококрисому брилi й бiлiй сорочцi, пiдперезанiй вишиваною крайкою, й у бiлих гачах – усе на ньому бiле, як у Бога, та й сам вiн на небожителя схожий, i якби Данило умiв малювати, то списав би з нього Господа й повiсив у церквi на бiчнiй стiнi замiсть розсердженого Саваофа з бiльматими очима й грiзно пiднесеним вказiвним пальцем… Дiд Пилип добрий, але тiльки в пасiцi, а ще коли збирае з липи рiй, i бджоли облiплюють його груди, немов у кольчугу одягають – то й зовсiм тодi ласкавий, бо не можна бодай необачним рухом сполошити комах; дома ж дiдова ласка пропадае, в хатi вiн бурчить i нiколи не дае хлопцевi навiть понюхати меду – зливае його у слоiки й коновки й щоп’ятницi везе в Жаб’е на продаж, а коли вертаеться з торгiв, закриваеться в граждi на всi защiпки й кудись тi грошi ховае, – вiдколи забрали в Шумея полонину й худобу, став вiн несусвiтнiм скупарем, гiршим вiд Шльоми-лихваря, який тримав колись у Явiрнику корчму…

Якось Данило зважився ближче пiдкрастися до пасiки, так тихо пiдходив, що бджоли й не помiчали його руху, й, знаючи, що дiд мусив серед бджiл здобрiти, вирiшив ще раз запитати його про найцiкавiше – про те, чого в книжках недописано, а в маминих пiснях недоспiвано – про опришкiв… Дiд повинен про це краще знати, бо ж дуже давнiй – нехай хоч два слова скаже про Довбуша.

Пилип запримiтив онука й побачив на його обличчi нетерплячку про щось розпитати – най би лиш меду не просив, бо як то тяжко нинi той грiш роздобувати; проте таки вiдламав кусник соту, з якого потекла по пальцях золота патока, й вийшов з-поза пнiв, а за ним хмарою полетiли бджоли; Данилко тепер iх не збоявся, бо вони у дiдовiй владi, похапливо взяв з його рук той шматочок пахучого воску, довго висмоктував з нього солод i врештi зважився заговорити.

«Агей, дiдику, та розкажiть менi щось про опришкiв!»

Й тодi побачив хлопчина, як гнiвно сiпнувся дiд, i бджоли гучнiше задзумкотiли – стали такi лютi, як i вiн.

«Ти вже раз питав мене про це, хлопче, – наморщив чоло Пилип, i вiхтi брiв пiдскочили вгору.