Смерть Юди

Навiщо пiдступний Азазель закрутив менi голову саме в той момент, коли я задумав викласти на папiрусi весь мiй життевий досвiд – для застереження ще ненародженим, щоб вони колись не спотикалися в невизначеностi, як нинi я, щоб навчилися виминати Сцiлли й Харiбди небезпек – земних i небесних? А чи скристалiзувався у менi мiй досвiд у чiтку, мов формула, думку, чи мiг вiн визрiти в цей стлумлений двома епохами час, коли на стратовану землю мусить сходити Бог, щоб прокласти межу мiж звiрством i людянiстю, коли людянiсть ще не може подолати звiрства, незважаючи на те, що воно вже само по собi почало здихати вiд переситу трупом… Яка ж iдея може врятувати нинi свiт вiд загибелi – непрощення чи милосердя, яку птаху я повинен пропустити мiж двох мiфiчних скель, розвiвши iх настiльки, щоб мiй народ цiльним проскочив крiзь пройму в нову еру?.

…Йшла римська трiера спокiйними теплими водами днi й ночi, минаючи бiлi грецькi острови на Егейському морi, обережно, майже нечутно, начебто стояла на мiсцi, пробивалася крiзь Гелеспонт, Пропонтиду й, прослизнувши крiзь вузький Босфор, на берег якого наповзав багатолюдний Вiзантiй, вихопилася в Понт Евксiнський i на дванадцятий день морськоi дороги увiйшла в лиман, де сходилися в одне тихе водоймище води Бористена й Гiпонiса, на правому березi якого виднiвся огороджений зубчастим муром з чотирма сторожовими вежами грецький полiс – фортеця Ольвiя.

Апостоли зiйшли на берег й потонули вмить у портовiй метушнi: до трiери збiгався ольвiйський люд, щоб наввипередки, поки дешевше, накупити заморських фруктiв, якi вмить продаватимуться на агорi втридорога; римськi легiонери стримували натовп, штовхали, лаяли, плювались; були тут, крiм ольвiйцiв, метушливi вiзантiйцi, чорновусi даки, галасливi таври й довговолосi бородатi скiфи[4 - Понурi.]. Скiфи першими проштовхувались до трiери, з якоi раби звантажували скриньки, амфори, лантухи; в цьому грецькому мiстi-острiвцi скiф почувався господарем, маючи за собою в безмежжi Сходу й Пiвночi степовi простори, якi належали десяткам кочових i осiлих племен, що iх греки називали одним словом – скiфи; кочiвники скуповували у приiжджих купцiв фiгури грецьких богiв, наперед замовленi пекторалi iз зображенням скiфських воiнiв, що приборкують коней, срiбнi гребiнцi й фiбули та золотi монети з карбованими парсунами скiфських царiв.