Мальви. Орда (збірник)

Коли стемнiло, зайшов до шатра Ахмет. Вiн мовчки поклав футляр iз Кораном на килимок бiля входу, скинув iз шиi вервицю зi шкаралуп лiсових горiхiв – амулет вiд урокiв для худоби, але не присiв, як завжди, бiля батька. Стояв понурий, стриманий. Глянув на Мальву, що вже дрiмала на тапчанi, буркнув батьковi:

– Вина чому не доливаеш у молоко? Он там глечик.

– Не треба вина, – вiдповiв Юсуф, не пiдводячи голови. – Наплакала в молоко, хмiльний будеш мати кумис.

Ахмет промовчав. У сутiнках вiн не розгледiв Мальвиного обличчя, може, вона вже спала.

– Кого даеш у пiдпасичi замiсть неi? – спитав по хвилинi.

– Якось даси собi раду з тими пiдпасичами, що маеш, – отаман був незворушний. – Де багато пастухiв, там вовк вiвцi рiже… А ти мусиш знати, Ахмете, про три погибелi, що чигають на чоловiка, коли вiн стае дорослим. Треба вже тобi це знати. Якi погибелi? Коли закипае кров у тiлi – тодi вино i жiнка. Як висохне душа i кволим стане тiло – тодi золото. Шайтан знае, як кому догодити, щоб потiм лiпше посмiятися.

– Без золота я обiйдуся, баба, – процiдив крiзь зуби Ахмет. – Ти незабаром розбагатiеш, моi брати привезуть з-пiд Азова повнi мiхи. До вина мене не тягне. Ну, а про iнше ти менi не розказ! Як же ти мiг подумати про… Вона ж дитина.

– Коли людина молода, очi ii краще дивляться, нiж думае голова, – Юсуф завзято вимiшував молоко в казанi. – Мальвi вже пора бути мiж жiнками, i ти це знаеш. Та я поки що залишу ii при собi, сам навчу жiночоi роботи. Завтра вона зварить нам каурму. Ну, пiдливай вина, чого стоiш?

…А втiм, Мальвi не було так погано бiля Юсуфа, як здавалося спочатку.

З Ахметом, правда, iнша рiч. Бiжать вiвцi, а iм спину нема, i не знати, хто кого веде. Гавкають собаки, хапають за животи неслухняних баранцiв, тi хвицькають ногами в зуби незлобивих охоронцiв, буяе Ахмет на своему конi. Добре якось при ньому, при тому Ахметовi: вишкiрить вiн своi бiлi зуби – i туман розпогiднюеться, i моросичка не така вже дошкульно холодна. Вiвцi бредуть i бредуть – нiхто, мабуть, не ходив би зi своеi охоти аж до Еклiзi-буруну, що завжди шпилем тримае найважчу хмарку.

За Еклiзi-буруном, о, за ним зовсiм новий свiт. Там у скелях – три великi печери, в яких зi стелi звисають бурульками льоду дiаманти. Одна називаеться Снiговою, бо iнiй морозиться на стiнах навiть тодi, коли гори млiють вiд спеки; друга – Холодною, в нiй завжди опiвднi ховаються пастухи з вiвцями; третя печера називаеться Бiнь-башкоба – Тисячоголова.