Мальви. Орда (збірник)

Кочуе степом великий ногай, нащадок монголiв, котрий також, як i його предки, не знае хлiба, а тiльки м’ясо, айран i кумис. Мандрують, переганяючи з мiсця на мiсце своi стада, Буджацька, Едiкайська i Джамбулуйкська орди пiд проводом хойма-ханiв, а iхнi ашуги спiвають тужнi билини-джири про Шамськi степи бiля Нерчинська, куди колись повиннi повернутися ногаi. Бо так записано в заповiтi Чингiсхана. Ногаевi байдуже, хто в Криму при владi, йому однаково, який володар i за що накаже воювати.

Мiцно засiв у горах чабан i вуглероб – омусульманений грек, генуезець, гот, котрий шануе давнi християнськi свята, як релiквii своеi власноi iсторii.

Йому нема дiла до всього свiту, аби тiльки нiхто не зазiхав на його яйли, чаiри[52 - Чаiри – полонини i поляни.] i жiнок.

Молодий, ще не ситий Крим лежить роздiлений глибокою трiщиною в землi над Чурук-су, заселений людьми, якi вважають своею батькiвщиною iншi краi. Та варто кинути клич «за вiру», як монголи-ногаi i християни-тати, не задумуючись над тим, хто кличе до боротьби, стають враз фанатичними лицарями пророка Магомета; бряжчать мечi, пломенiють очi, що нiколи не зайдуть сльозою, побачивши кров, серця жадають жертвоприношення во iм’я закону, що часто стае беззаконням.

Пропадають мрiйливiсть ногая i замкненiсть тата, пастухи стають воiнами, готовими робити все, що iм накажуть: убивати, палити, нищити, аби тiльки за вiру, в якiй нiхто нiколи не сумнiваеться. Пiсню тодi замiняе войовничий крик, вiльнодумство – слiпа покора, волелюбнiсть – поштивiсть i страх, доброту – жорстокiсть.

Крим молодий, у ньому нуртуе ще не усвiдомлена жадоба волi i беззастережна вiра вождям. Кримчак ще не назвав себе татарином, та вже в легенди й пiснi перевiв свое минуле, вiн ще не розжирiв, ще чуже йому почуття ситого вдоволення. Дайте йому вождя, i вiн здивуе свiт, а потiм сам дивуватися буде, як героiчно будував колись для себе свою державу i свою неволю. Чей же вмiе сьогоднi ставати грiзним на чужинецький поклик султана.

Дайте вождя!

«Я ваш вождь! Гляньте на вершника, що стоiть на скелi Топ-кая. Пiдi мною необ’iжджений кiнь, менi тридцять шiсть лiт. Я – Іслам-Гiрей, вчорашнiй полонянин польського короля, нинi калга у слабкосилого брата Бегадир-Гiрея, завтра – хан. Слухайте мене, ногаi i тати! Не хто iнший, а я розiрву турецький ланцюг, що обсотав Крим вiд Байдарських ворiт до Кафи, i поставлю вас на таку висоту, до якоi пiдводитимуть голови народи свiту.