Країна Ірредента. Злодії та Апостоли (збірник)

Коновалець нетерпляче чекав iхнього прибуття – ану ж серед них знайдуться знайомi старшини УСС, i якi ж то вiстi принесуть вони з Украiни!

Нарештi прибула до острова безлика маса знедолених. Мiж причалом i правим берегом рiки безупину курсував пором, який викидав ту масу на острiв; над кручею юрмилися сотнi пожильцiв Дубовського табору; Коновалець протиснувся над саме урвище, по схилу якого спинався уверх ключ новачкiв. Усi вони були однаковi, немов дiти однiеi матерi, йшли, понуривши голови, нiби на страту; тiльки один, вивищившись над нескiнченною вервечкою бранцiв, йшов з пiдведеною головою й пильно вглядався в юрбу мешканцiв табору, що зiбралася на плато; вiн нiби дошукувався когось знайомого, врештi виповз, чiпляючись руками за камiння, на берег кручi, став на повний зрiст навпроти старшин з трьома зiрочками на комiрi, одну мить стояв занiмiлий i враз iз великоi радостi чи то болю вимовив криком нi для кого не зрозумiле слово:

«Генку!!!»

Й упiзнав Коновалець Романа Дашкевича, кинувся до нього, обняв, i так стояли вони в обiймах, вiдтиснутi прибульцями у натовп старожилiв табору, аж поки не роз'еднав iх вояк, теж iз трьома зiрочками на комiрi кiтеля; незважаючи на втому, мав вiн свiтле, не замурзане потом обличчя, вiн один серед новоприбульцiв усмiхався – вродливий, мов княжич.

Конвоiри викрикували: «Вперьод, вперьод, не останавлiваться!» І сказав Євген до приятелiв:

«Як поселитеся, вiдпросiться в охоронцiв i прийдiть до мене в селище, там тiльки один кам'яний будинок, i я вас, старшин, помiщу поруч з кiмнатою, в якiй мешкаю з Безрiдним i Чмолою… Щось придумаемо».

На другий день охоронець привiв Мельника й Дашкевича до кам'яного будинку й залишив iх старшинi табору Коновальцю. Щоб якось прийняти дорогих гостей, Максим Безрiдний подався до Царицина й принiс трохи харчiв i бутель кавказького вина; друзi попивали з алюмiнiевих горняток i навперебiй розмовляли, згадуючи пережите. Андрiй розповiв про те, як потрапив у полон, а вiстi з краю вiдсувалися гейби на потiм – надто тривожнi були вони; Коновалець, Чмола й Безрiдний дiзналися вiд прибульцiв про переворот у Петербурзi, й ця тема потребувала поважного обговорення…

У вереснi 1916 року сотню Андрiя Мельника оточили москалi пiд горою Лисонею, що бiля Бережан, i роззброiли, а коли вiдводили полонених до Тернополя, до них, полишивши бойову позицiю, приеднався поручник Дашкевич й добровiльно вiддав зброю конвойним.