Країна ірредента

при завiшаних вiкнах. Панi Малицька аж тепер представила незнайомого гостя.

«Шановне панство, менi здаеться, що нашi нинiшнi сходини матимуть дещо органiзацiйний характер… Ми не маемо нi своеi преси, анi речника, нiхто нас не чуе, то я зважилася листовно запросити до Львова з Петербурга – там давно вже утворився украiнський осередок, i ви напевне знайомi з полiтичними статтями Симона Петлюри i Дмитра Донцова. Один з Полтавщини, другий з Мелiтополя… Отже, я представляю вам пана Донцова, який згоден спiвпрацювати з нами, i хай вас не бентежить його росiйське прiзвище, мали ж ми вже свого Костомарова i свого Драгоманова… Пан Дмитро даватиме свiтовi знати про нас, а ви проймiться до нього довiрою…»

Гiсть стримано кивнув головою.

Мав вiн суворий мефiстофельський вигляд – здавалося, непроникна маска приросла до його обличчя; однак у той мент, коли вiн спiймав очима вродливий вигляд Марiйки Бачинськоi, погляд його степлiв, та це тривало тiльки мить. Донцов заговорив, й тон його мови звучав аж до вiдразливостi авторитарно, з домiшкою скепсису: могло здатися, що вiн на когось розсерджений i ось насилу тамуе роздратування й нехiть.

«Я захоплений, – сказав гiсть, – досконалою органiзацiею вашого фестину, пане Євгене, ви нiби намагалися створити в Зашковi прообраз майбутньоi Украiни. Але… Тональнiсть вашого свята здалася менi надто оптимiстичною: майбутню Украiну пройматимуть, я в цьому впевнений, не такi яскравi кольори – вони будуть чорнi й кривавi… А тому варто вам назавше позбутися сентиментальностi i замiсть лебедiти «Чом, чом, земле моя…» – хоч зрiдка прокричати: «Не пора москалевi й ляховi служить!» Не гнiвайтеся на мене, панi Малицька».

«Не думаю, що на фестин треба було виводити дiвчат у тернових вiнках», – холодно вiдказав Євген.

Донцов нiби не почув реплiки Коновальця й продовжував викладати свою думку про фестин, однак трохи знизив авторитарний тон своеi мови.

«Проте ваше свято вiдзначилося значущою деталлю, яка таiть у собi певну оптимiстичну перспективу, – сказав. – Те, що полiцай не надiв брансолетiв на руки четаревi й послухався його, без сумнiву, засвiдчуе: австрiйська iмперiя всерединi уже струхлявiла, хоч зовнi виглядае досить потужною. Тож для того, щоб ii розвалити, не треба буде прикладати надмiрних зусиль…»

«А навiщо ii розвалювати? – промовив Роман.