Країна ірредента

Пiсля служби Божоi до камiнного хреста, поставленого на висипаному пагорбi посерединi толоки в пам’ять знесення панщини, вирушили зашкiвськi стрiльцi з дерев’яними макетами карабiнiв «на плече», синьо-жовтi прапори замаяли над головами громади, що заповнила майдан з краю в край, розлопотiлi на вiтрi знамена з’еднали голубе лiтне небо з жовтоколоссям достиглих пшеничних нив, що потягнулися вiд толоки до крайнеба; стрiльцi розбiглися в розстрiльну й пiд командою четаря Івана Чмоли злагоджено виконували вiйськовi вправи: «на плече! спочинь! до бою!»; духовий оркестр грав стрiлецький гiмн «Гей, там, на горi, Сiч iде!»; дiвчата в барвистих корсетах й вiночках вийшли вiд хреста до народу з короваем, вони низько вклонялися й спiвали пiсню Костянтини Малицькоi «Чом, чом, земле моя, так люба ти менi?»; авторка пiснi стояла серед молодших подруг, якi приiхали разом з нею на зашкiвський фестин, на ii обличчi свiтилася втiха за сiльських парубкiв, якi в стрiлецьких одностроях виглядали, немов справжне вiйсько, й за дiвчат, що спiвали ii пiсню; поруч з Малицькою стояв невисокий засмаглий чоловiк зi смоляним неслухняним чубом i втопленими глибоко пiд чоло пронизливими очима, вiд чого його погляд здавався суворим, аж демонiчним; до незнайомого пильно придивлялися Олена, Ольга i Марiйка, а Євген з Романом мовчки запитували один одного – хто це? Втiм, вони могли бути спокiйнi, якщо на зашкiвське свято цей гiсть прийшов у товариствi панi Малицькоi; по обидва боки майдану стояли двое полiцаiв з опущеними пiд шию ремiнцями кашкетiв – це свiдчило, що зараз виконують службовi обов’язки; вони лiниво споглядали кольористий натовп i смоктали цигарки; школярi бiля хреста декламували «Розриту могилу» Шевченка та «Великi роковини» Франка; учитель спiвiв Михайло Гайворонський вилаштував бiля пагорба хор, й на закiнчення фестину пролунав гiмн «Ще не вмерла Украiна»; тодi мертво стихло на майданi, й стояли на «струнко» стрiльцi, приклавши долонi до мазепинок; один полiцай теж приклав два пальцi до дашка, а другий, що стояв на протилежному краю майдана, далi смалив цигарку й зневажливо цвиркав слиною крiзь зуби; до нього пiдступив четар Іван Чмола, змахнув долонею бiля обличчя полiцая, вибивши з його губiв цигарку, гаркнув: «На гiмн стояти струнко!»; люд занiмiв, чекаючи сутолоки, проте полiцай пiд гнiвним поглядом Чмоли весь знiтився, потiм виструнчився, приклав долоню до кашкета…

Таемний гурток «Мазепинський курс мiлiтарний» засiдав увечерi в кабiнетi вчителя Михайла Коновальця