Країна ірредента

Мiй прадiд Пантела Безрiдний водно казав прабабцi, набагато молодшiй за нього: як умру, не будь сама, виходь замiж за нашого наймита – вiн ще парубок, а вже газда. Цей пошануе мою господарку… Бо що тобi з Максима: пiшов у полiтику – й нема газди.

А Максим до господарки зовсiм не надавався. Як лиш вихопився iз сiльськоi школи в Пiдбужi, то нiхто не мав сили дома його втримати: набравши в наплечник харчу, подався до Львова i аж за кiлька рокiв обiзвався – коли закiнчив гiмназiю i вступив до унiверситету на правничий факультет…

Максим Безрiдний навчався в Академiчнiй гiмназii; вiн, як i бiльшiсть сiльських хлопцiв, значно поступався ерудицiею перед мiськими ровесниками, й, мабуть, тому його проймала хвороблива жадоба до знань, що межувала з болiсною заздрiстю; хлопець невтомно працював у бiблiотецi над книгами, зубрив латину i греку, читав античних драматургiв та фiлософiв европейського класицизму й, незважаючи на те, що займався ще й репетиторством, заробляючи собi на прожиток, вибився у «форцугiсти»: на колоквiумах отримував лише найвищi оцiнки.

Проте цi успiхи не могли пiднести його до рiвня тогочасноi учнiвськоi елiти – заангажованих полiтикою старшокласникiв, залучених до легальних i таемних гурткiв, до украiнськоi правицi, яка в днi Шевченкiвських свят насмiлювалася вирушати в походи через мiсто iз синьо-жовтими прапорами, спортовцiв, котрi, дбаючи про здоровий дух у здоровому тiлi, вiдвiдували руханкову залу на вулицi Руськiй; смiливцi iз Сiчового союзу i «Сокола-батька» виходили на Високий Замок i Кайзервальд на вiйськовi вправи, а в пiдвалах на Варшавськiй училися стрiляти iз роздобутих хто зна й де «верндлiв»; по недiлях просвiтяни вiдправлялися на села читати реферати з iсторii Украiни й органiзовувати фестини на толоках; iншi влаштовували зустрiчi з поетами Василем Пачовським, Петром Карманським, навiть з Іваном Франком у Народному домi, i були в майже товариських стосунках iз улюбленою поетесою Костянтиною Малицькою, пiсня якоi «Чом, чом, земле моя» звучала у всiх на устах, – не знав Максим цього всього, як i того, що у львiвському унiверситетi точиться непримиренна боротьба iз вшехполяками за викладання украiнською мовою; i в такому невiданнi вiн перебував доти, доки не сталося у Львовi велике лихо: у сутичцi з поляками в унiверситетських коридорах був убитий з револьвера украiнський студент.

…У нiч перед 1 липня 1910 року студент права Адам Коцко зiбрав удосвiта близько трьохсот товаришiв бiля унiверситету.