Країна ірредента

Із незнайомих гiрських тiснин, безнадiйно там заблудившись, я вибрався нарештi на биту дорогу, яка пiдвела мене до прямовисноi стiни з видовбаними у нiй схiдцями: тiльки зiп’явшись ними вгору, я змiг би вибратися з цього дна, де не було жодних ознак життя, з космiчного потойбiччя – диких гiр, глибоких ущелин, запаморочливих западин iз вiдблисками холодного мертвоводдя на iхньому днi. Менi страшно було спинатися прямовисною скелею, але ж у бездоннiй височинi над нею голубiло живе небо, й долинали з-за кам’яноi затули людськi голоси, щебетання птахiв, вiддалений гул дзвонiв – вони заманювали мене, i я, незважаючи на страх перед висотою, на ревматичне тремтiння в ногах i у всьому тiлi, таки видряпався до гребеня скали, судомно схопився за гзимс, перехилився через гладкий гранiтний пруг i побачив…

Передi мною розiслалася широка й безкрая рiвнина, а на нiй села, вивершенi банями церков, i мiста з вежами й фабричними димарями; над благословенним свiтом опустилося шатро блiдо-зеленого неба без жодноi хмаринки; весь край потонув у зеленi i яблуневому цвiту, в садах лящали солов’i, а густi лiси проколював любовний крик зозуль, по лiвому краю круговиду текла синьовода рiка, й далекi гори спочивали в сизому туманi.

Чий це край за скалою – моiх предкiв чи онукiв? І що довше я до нього приглядався, то бiльше впевнювався, що вiн таки мiй, перехрещений тисячолiтнiми дорогами, а вiд шляхiв увсебiч бiгли свiжопротоптанi стежки та путiвцi, i я в страху, що це видiння може в одну мить зникнути, напружив зiр, щоб вiднайти серед плетива старих дорiг свою забуту стежину – мусить вона десь звиватися, якщо передi мною постала вся Украiна; шукаючи ii, я перевiв погляд на лiвий край круговиду, роздiлений синьою биндою Днiстра, й побачив сiльську хату пiд солом’яною стрiхою, а тодi з глибин пам’ятi зринуло призабуте, однак таке рiдне обiйстя мого прадiда в Пiдбужi, до якого я ще малим хлопцем ходив зi своiм дiдом Максимом на мед: того меду золотi бджоли наношували менi цiлу миску, i я ним об’iдався, мало пупцем не текло; а обличчя прадiда не пам’ятаю, тiльки тямлю, що мав вiн довгу сиву бороду i добрi очi, однак рiдний вiн для мене залишився з розповiдей дiда Максима.