Край битого шляху

Хтось iз залу попередив голову, щоб говорив тихiше. Антiн слухав, затамувавши подих.

– У нас нема полiтичноi мети, це правда, – знизив тон голова, – але чому нам мають забороняти називати себе благородним iменем?

Антiн знизав плечима, нiби не розумiв слiв промовця, оглянувся. Не стримався i кинув реплiку:

– Для чого ж тодi називати благородним iм’ям товариство, яке не мае благородноi мети?

Його зацитькали.

– Ми, очевидно, повиннi бути лояльними. Ректорат подае нам грошову допомогу, за що ми вдячнi, але…

– Тi грошi, що ви одержали вiд ректорату, вдвадцятеро злупили з вашого батька! – пролунало знову з залу.

Всi оглянулися.

– Ви не вмiете поводитися! – обуривсь голова. – Хто ви такий?

– Я iз фiлософii. Кривда мое прiзвище. Можна менi слово?

– Що за нахабство? – далi обурювався Вербицький. – Кидае радикальнi реплiки, перебивае промовця i просить слова.

У залi загомонiли.

– Ви, здаеться, не член товариства. До того ж у легальному товариствi недопустимi революцiйнi промови.

– Це не провокацiя. Я випадково потрапив сюди, думаючи, що на засiданнi без куратора обговорюватимуться iстотнi питання, – вступив у перепалку Антiн.

– У нас i обговорюеться iстотне питання. Я гадаю, що вам, украiнцевi, не байдуже, як вас називатимуть, – русином чи…

– Не байдуже, нi! Бо нас ще називають кабанами! Але коли засiдае товариство нелегально i турбуеться тiльки про милозвучнiсть назви, а не тим, чи е в цього русина або украiнця хлiб на обiд, кожух на зиму, то кому потрiбнi цi збори i така робота товариства?

– Непогано сказано! – почувся несмiливий голос iз залу i загубився в гаморi.

– Пройдисвiт! – гукнув хтось iнший, i зал заклекотiв: – Соцiалiст! За вiкно його!

Антiн побачив налитi презирством i люттю обличчя.

– Тихше! – гупнув голова кулаком по кафедрi. – Прошу бути тактовними, панове!

У залi вщухло.

– Видiл товариства вельми скорбить, що сталося таке непорозумiння. Попереджаю, щоб у майбутньому на засiдання пускали тiльки запрошених.

Кривда повiв розгубленим поглядом по аудиторii. Нiхто не виступив на його захист. Вiн пiдвiвся i попрямував до виходу.

Раптом з шурхотом вiдчинилися дверi, i до залу вдерлася юрба студентiв.

– Без куратора! Шизма! Бий iх! – закричали, i в кафедру полетiли дубовi полiна. Зчинилося сум’яття. Хто вискакував через вiкна, iншi бились навкулачки.