Край битого шляху

Ти, напевно, не тямиш того Якубського, що в дiдича економом був… Ага… Дiдич збанкротував, а Якубський загарбав усе та й сам помiщиком став. Тепер буде двiр розбирати. Аби, кажу тобi, клапоть землi попав людям з дiдицького. Все з’iв. Оце вiн упхався до тоi школи, бо солтисом його призначили. Не буде хiсна. Меш видiти, що правду кажу, той-во… А втiм, най багачi будують, може, щось i бiдному обiрветься. Лиш одне я кажу: панами всi не стануть. Та й що, мой, з тоi науки, коли бiдних шарпають з усiх бокiв. Як тотi пани вже не збиткуються над бiдним людом! Недавно на села понаiхало постерункових тьма-тьменна.

Робили содому i гомору. Зерно з нафтою мiшали, подушки пороли, в пiч одежу кидали.

Є ще такi, що хочуть лiворуцii. Але тi таяться. Отак нiби, як усi парубки, до дiвок ходять, спiвають, а вечорами десь збираються. Полiцiя за ними, брате, як пси по слiду. А вони в маю фану червону на грунiвськiй вежi повiсили. На Хiмчинi недавно зловили якогось сторонського, допитували, страшно били, а потiм – ланцюжки на руки – та й до кримiналу.

Тепер за податки тиснуть. У мене здекутор кожух узяв. А я вже й робити не дуже годен…

У запiчку сокотiв цвiркун. За вiкном шумiв камеральний лiс. По кутках тулилися сутiнки. Нiхто не свiтив свiтла, нiхто вже й не розмовляв. Тiльки сутiнки густiшали, давили. В хату лiзла нiч. Темна нiч.

Пiсля вакацiй Антiн з Владеком зустрiчалися рiдше. Незрима перепона лягла мiж ними, i нi один з них не знав, як ii усунути. Антоновi стало важко жити. Вiн хотiв поговорити з товаришем про все, що накипiло на серцi, але Владек не бажав цього.

В нього були своi iнтереси. Робота славiстського гуртка поглинала весь його вiльний час: йому подобалося вiдкривати засiдання, вести протоколи, похапцем писати й зачитувати перед студентами реферати. Антiн скептично дивився на таку дiяльнiсть.

– Що ти нового сказав сьогоднi про гуральськi говiрки? – роздратовано питав вiн Владека пiсля його доповiдi. – Хiба ти знаеш цей дiалект? Навiщо перефразовувати вiдоме – не розумiю.

– Досить нотацiй, Антосю. Ти й цього не зробив. Соцiальними питаннями зайнявся!

Антiн промовчував.

У Владека почав формуватися свiй свiтогляд. Дотепер вiн не мав власного погляду на речi. Добрий i легковiрний вiд природи, життерадiсний i честолюбний, вiн нiколи не любив глибоко думати. І не було потреби. Думав батько, думав Антось, а вiн iм довiряв. Тепер Владек багато часу проводив зi своiм господарем, комiсаром полiцii Костельнiцьким.