Край битого шляху

Цей сухий матерiал професор зумiв забарвити цiкавими прикладами, сповнити своею любов’ю до предмета, змусити аудиторiю слухати. Антона вразила лекцiя Мохнацького. Професор наводив паралелi з десяткiв мов. Як людина може так багато знати? Чи вдасться коли-небудь i йому осягнути такi знання? Мохнацький так просто й переконливо доводив сумнiвну гiпотезу про ймовiрнiсть iснування единоi прамови для всiх iндоевропейських мов, як гiмназiальний учитель геометрii теорему Пiфагора.

– Панове, – перервав свiй виклад професор, наче збирався читати аудиторii мораль, – хай нiхто не думае, що буде вивчати мертву науку.

В змiнах коренiв слiв убачайте iсторiю народiв. Лише так прошу пiдходити до наукових фактiв!

Це було дивно й цiкаво.

Владек, проте, встиг оглянути всiх студентiв i зорiентуватися, в яку компанiю потрапив.

– Шик! Елiта львiвська. А поглянь на оту дiвчинку…

Того ж дня Владек написав батьковi листа, в якому просив пару злотих, «бо тут iнший свiт, бо тут синки знатних людей», а Владек не хоче дати iм зрозумiти, що вiн син бiдного урядовця.

Антiн прочитав цього листа й порвав. Це було перше непорозумiння мiж ними. Так юнаки почали вiддалятися один вiд одного. Вiддалялись i вiд родинного гнiзда: один – просячи грошей, другий – вiдмовляючись вiд них.

Якось на семiнарi професор запитав Антона:

– Кривда, ви – украiнець? Чи не краще вам було б записатися на лекцii з руськоi етнографii або на граматику руськоi мови? Адже вас цiкавить, мабуть, перш за все фiлологiя руська?

Кривда зам’явся.

– Так, пане професоре, – вiдповiв по хвилi. – Я вiдвiдую лекцii руськоi мови. Але думаю, що й вашi не зашкодять, так само як i професоровi моя присутнiсть.

– Ви мене не так зрозумiли. Я просто хотiв вам дати пораду.

Антiн почервонiв.

– Дозвольте спитати у вас дещо, професоре. Ви згадували про кашубiв i лужичан. Чи не змогли б ви трохи ширше про них розповiсти?

– О, колего! – розплився в задоволенiй усмiшцi Мохнацький. – Про них можна багато розповiсти. Цi три слов’янськi острiвцi серед швабського моря – кашуби, лужичани i балтiйськi словiнцi – цiкавi не тiльки з точки зору лiнгвiстики.

Тут iсторiя, полiтика i насамперед полiтика. Та цим нiхто не цiкавиться. А жаль. Велику справу зробив би той, хто б зацiкавився iхньою долею. Про це знають i пишуть, та тiльки так, як про гуцульський дiалект. А тут справа iнша… Ну, гаразд… Якщо вам приемно вiдвiдувати моi лекцii – прошу дуже. Я тiльки радий. – І Мохнацький швидко покотився по коридору.