Край битого шляху

І тодi, може, вперше защемiли самота й сирiтство в моему серцi.

Пiсля матури ми вступили до унiверситету на фiлософiю. Удвох замешкали в комiсара полiцii Костельнiцького – старого знайомого Кузьмiнських. Не знаю, звiдки взялося те дивне знайомство. Що могло еднати бiдного магiстратського службовця з полiцаем – не знаю i досi. Вони ще в Коломиi часто зустрiчались.

Владек захоплювався i вiд радостi потирав руки:

– А татко таки спритна людина. Дивись, з якими впливовими людьми знаеться. Це може колись стати в пригодi.

Потiм до нас зайшов Костельнiцький. Низький, клишоногий, з приплюснутим носом i мишачими очима, вiн не сподобався менi ще вiдтодi, як бачив його в Коломиi. Костельнiцький уiдливо пожартував:

– Дивнi дiла твоi, Господи: русин i поляк виростають в однiй сiм’i i живуть краще, нiж кiт iз собакою.

Я вiдповiв на цей жарт спокiйно:

– Це зовсiм правдоподiбне, якщо поляк не пес, а русин не кiт.

Костельнiцького нiби шилом у бiк хто кольнув.

– Як це дозволите розумiти?

– Як хочете.

Стало очевидним, що менi треба негайно повернутися спиною до дверей цього гостинного дому. Я так i зробив. Мене прийняла на квартиру одна двiрничка на вулицi Руськiй.

А в унiверситетi…

Антiн i Владек записалися на лiнгвiстику до професора Мохнацького.

В аудиторii студенти вже сидiли на своiх мiсцях. Десятки очей дивилися на двох новачкiв. В однакових дешевих сiрих костюмах (тiльки на Владековi вiн лежав дуже добре, а в Антося обвисали плечi), однаково несмiливi, вони пройшли за останнi столики.

Антiн почував себе незручно, йому здавалося, що цi одягненi в шовк панянки i паничi в темно-синiх та попелястих костюмах насмiшкувато дивляться на його збентежене обличчя i на штани без кантiв.

У Владека несмiливiсть пропала ще до того, як вiн сiв за столик. Упевнено й незалежно поглянув на незнайомих колег, жестом вказав Антоновi на крiсло. І тут Антiн почув на свою адресу шепiт за сусiднiм столиком:

– Тен другi – весьняк.

Гамiр раптово стих. Всi пiднялись у шанобливому мовчаннi. Хтось iз сусiдiв промовив до Владека:

– Круль славiстiв. Вчений з европейським iм’ям.

Професор уклонився i зайняв мiсце за кафедрою.

Його присадкувата низька постать вся сховалася, а похмуре обличчя помiтно пожвавилось, i до слуху студентiв долинули ази найнуднiшоi в свiтi дисциплiни – основ порiвняльноi граматики.