Край битого шляху

Бруднi, обдертi, вишпортували напiвбосими ногами паливо iз звалищ, зникали з оберемками трiсок у бiчних вуличках i знову поверталися.

Антось наблизився до них, голодний, промерзлий до кiсток, близький до розпуки.

Один з хлопчакiв випростався, задирливо глянув на закутану в лахмiття довгополого сердака мiзерну постать.

– Кто естесь? – зсунув на потилицю кашкет. З-пiд погнутого дашка виглянуло скуйовджене русе волосся. Голубi очi зустрiлися з сумовитим поглядом Антося, i в них майнула тiнь спiвчуття. Трохи м’якшим тоном сказав: – Тут не можна селюкам трiсок збирати.

Антось схлипнув, йому здавило горло, затряслися в колiнах ноги.

– Я н… не трiски… Я iсти хочу… – протиснув крiзь сцiпленi зуби.

У вiдповiдь розлiгся регiт вуличникiв, що вже зiбралися навколо, з цiкавiстю розглядаючи незвичайного подорожнього.

Один – довгов’язий – вийшов з гурту.

– Назбирай менi отаку купу трiсок i дiстанеш. Дивись! – вийняв з кишенi зiм’ятий шматок глевкого жовнiрського хлiба.

Голоднi очi Антося жадiбно блиснули.

– Добре, – сказав.

Вiдкидав цеглу, витягав потрощенi дверi, вiконницi. З-пiд нiгтiв проступала кров, на колiнах порвалися штанцi.

Антось витрачав рештки своiх сил. Але надiя одержати кусень хлiба тримала ще його на ногах.

– Давай хлiб, – знеможено прошепотiв нарештi до довгов’язого, показуючи на чималу купу палива.

– Неси менi додому, – наказав вуличник.

Антось нагнувся, обняв слабкими худими руками оберемок, але пiдняти вже не мав сили.

– Ну! – крикнув той.

Антось заплакав. Уперше за час своiх бiдувань ридання стиснули горло, i з нього вирвалося щось подiбне на крик. Мале схудле тiло затряслось, як у пропасницi.

Бiлявий з кучерявим волоссям, спаленiвши вiд гнiву, кинувся до довгов’язого.

– Заберай собе тшаскi i марш до д’ябла! А ти вставай, зе мном пуйдзеш.

Так несподiвано i навiть дивовижно на той час селянський син Антось став приймаком повiтового урядовця Зигмунта Кузьмiнського.

Кузьмiнський нiколи не займався полiтикою. Коли точилася рiзня мiж народами Австрii i Росii, тодi як неминуче назрiвала кривава сутичка мiж украiнцями й поляками, вiн стояв осторонь, осуджуючи все, що загрожувало братовбивством. І саме через цю аполiтичнiсть спокiйного магiстратського статиста не минуло лихо. Запiдозрений у симпатiях до росiян, вiн пройшов пiд конвоем аж до Мiшкольца в колонах смертi, i тiльки там його, поляка, звiльнили як невинного.