На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «І земля, і зело, і пісня» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
І земля, і зело, і пісня

Автор
Дата выхода
29 ноября 2021
🔍 Загляните за кулисы "І земля, і зело, і пісня" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "І земля, і зело, і пісня" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії. Р. Іваничук розширив жанрові межі історичного твору, відкривши перед читачем минувшину, що активізувала національну пам’ять.
Збірка малої історичної прози письменника містить повісті та оповідання, написані у різні роки. Це і роздуми про стосунки вождя й поета – короля Данила Галицького й співця Митуси, і трагічна історія князя Святослава, замордованого Святополком Окаянним, і пройнята гірким гумором розповідь про Першу світову війну, і спогади про страхітливі часи німецької та совєтської окупації, і поетична біографія автора, і таємниці його так званої «кунсткамери».
📚 Читайте "І земля, і зело, і пісня" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "І земля, і зело, і пісня", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
За санями, запряженими двома волами, ступав сам Іван Купало у вiнку з молодого березового гiлля, провадив за руку оголену слiпучу жiночою вродою богиню плодючостi Мокошу; були вони поважнi, й на iхнiх обличчях не зосталося й слiду вiд нiчного шаленого грiховодства, що, узаконене правiчним обрядом, панувало протягом усiеi купальськоi ночi; буйнiсть закоханоi пари змiнилася поманою напускного жалю, бо ж на санях у вiдкритiй домовинi лежав споряджений у злототкане корзно, в коронi, прикрашенiй самоцвiтами, князь без iменi, – то вiдiйшов у вiчнiсть пiд галас купальськоi тризни останнiй земний володар, який пiдкорявся Мокошi й Купаловi, звiльнивши мiсце на цiй землi ще незнаному, iншому сюзереновi, який запровадить новi обряди – й запанують вони в поганському свiтi i волю свою йому накинуть, однак вiд нього нiколи вiльними не будуть, бо на цьому шматку землi поховають того, хто ревно сповiдував вiру в Івана Купала й Мокошу.
За поганськими божищами валив тлум людей, якi стiкалися з бойкiвськоi землi, щоб у пам’ять про них справити останню тризну за язичницьким поконом.
Посеред статечних газдiв, нiбито давнi добрi сусiди, тусувалися, мов ведмедi пiсля зимового сну, Чугайстри: iхнi гострi роги iжилися над натовпом, веселi Полiсуни бренькали лапами по струнах, натягнутих на зладнанi з черепашиних панцирiв арфи, ще й наспiвували соромiцьких коломийок. Обабiч походу, збиваючи куряву, танцювали Стрибоговi внуки – Буревiй, Шаргун, Смерч та Посвистач, i навiть Ласкавець, набравши охоти, звивався помiж братами, немов дiвиця, що вибивае чобiтками безконечник у хороводному танцi.
Позаду йшли жiнки i дiвчата, й не чутно було iхнiх голосiнь, лише смiхи та вiвкання, нiбито тягнувся над Опором не похоронний, а весiльний кортеж, – здавалося, що жони супроводжують безiменного князя не до могили, а в храм живоi пам’ятi, й тому смуток не снувався пасмугами на iхнiх обличчях.







