І земля, і зело, і пісня

Князь покликав джуру й наказав йому привести до шатра взятого в полон проповiдника новоi вiри Леонтiя.

3

Джура привiв у княжий стан християнського мiсiонера – чорнобородого мужа в чернечому облаченнi. Увiйшов полоняник до шатра з похиленою головою, засвiдчуючи вдаваною впокоренiстю шанобу до господина Древлянськоi землi, якому вже вiдiбрано з рук кермо, i у владичiй рiвновазi пiдтримувала його хiба що вперта вiра в язичницьких богiв, цiеi пори таких же безсилих, як i вiн сам.

Бачив iеромонах Леонтiй душевне сум’яття на обличчi переслiдуваного погонею князя, який чекав рятiвноi поради вiд супротивника у вiрi, й певне тому, духом сокрушившись, випростався станом, i степлiлi очi обiгрiли пойнятого журою Святослава. Й вимовив вiн вiсiмнадцятий псалом Давида, пробуючи пояснити iзгоевi, що за веремiя зчинилася на свiтi й чому так сталося.

«Захиталася земля й затряслися пiдвалини гiр, бо розгнiвався Господь».

Утямив цiеi митi Святослав, що перед ним стоiть не простий монах, а високотитулований грецький священнослужитель, який прибув на Русь, напевне, ще за княгинi Ольги й, можливо, займав стiл книжника в Киево-Печерському монастирi.

Про грецьке походження мiсiонера свiдчила кучерява чорна борода й гостроверхий клобук на головi. Із спокiйних, з лукавинкою, очей свiтився розум.

Й промовив Святослав:

«Певне, учений еси, пришельцю, та чи глибинно усвiдомлений ти богословськими науками?»

«На скiльки з Божою допомогою спромiгся, князю, – вiдказав Леонтiй.

 – Письмовцем служив у спочилого в Бозi блаженнiшого Нестора».

«То проречи правду своеi вiри, та не токмо богоподобственно ласкаву, а й лиху, людинозлобствуючу».

«Ісус Христос принiс нам любов, i з нею я прийшов до вас», – незворушливо вiдказав мiсiонер.

Князь умить пригасив у своiх очах прихильнiсть до спiврозмовника, який йому спершу добрим приглянувся, i гнiв зануртував у його мовi.

«О так! – люто вигукнув вiн.

 – Я бачив ту любов, коли вашi ченцi топорами крушили нашi требища, а гриднi мого вiтця Володимира волочили понад Прип’яттю прив’язану до кiнського хвоста подобу Перуна!»

«Усе нове приходить з мечем, князю, та попереду нас завше йшов благовiрний муж з хрестом у руках, – так само спокiйно вiдказав Леонтiй. – І першим хрестоносцем на цiй землi був апостол Андрiй Первозваний, який провiстив благодать Божу на киiвських горах».