І земля, і зело, і пісня

…Русального четверга 1238 року навiть Нiмецькi ворота зеленiли липовим клечанням, i весь Галич вiд рiчки Чев на заходi до Сiлецьких висот на сходi, вiд Днiстра на пiвночi до лiсистого Викторова на пiвднi маiвся урочистою зеленню: i княжi хороми на Золотому току, i Богородицький собор, i окольне ремiсниче Пригороддя втоплювалися в пахощах прив’ялоi на сонцi зеленоти, якою замаiли галичани Данилову столицю, цього разу не вiд русалок та босорканей, не вiд граду й мору, а на честь великого князя, що повертався з полiського торгового города Дорогичина з полоненими тевтонцями й самим магiстром ордену Бруно; магiстр йшов попереду безоружноi рицарськоi юрби без панцира i зброi, засвiдчуючи ганьбу польському князевi Конраду Мазовецькому, котрий навiв тевтонцiв на Волинь, – i славу галицькому князю: не лiпо бо есть держати нашi отчини крижевникам, то поiдоста Данило на них в силi тяжце…

А та тяжка сила – кiнна в кольчугах, у шоломах, iз списами й щитами, i пiша з луками, рогатинами й сокирами – iшла видимо-невидимо за своiм князем, що iхав на сивому конi в розстебнутому червоному корзнi, в синьому каптанi й червоних гачах, заправлених у чоботи iз зеленоi хзи; за дружиною тягнулися вози з волинським продовольством для галицьких городян i тевтонським завойованим оружжям – в’iжджав до стольного города звитяжець-князь, щоб пiсля довгоi й кривавоi тяжби з боярами зайняти стiл свого вiтця й сказати коромольникам: «Робiть так, щоб вам не було гiрше», а папським послам, якi сумирно ждали на нього в Галичi, показати меч на своему поясi й погодитись на оружну допомогу вiд латинян, стривожених вiстями про спустошенi ордою Володимир i Торжок, Козельськ i Чернiгiв.

Терновий кордон проклав на заходi Данило i тепер ждатиме: хай без покори, та на рiвних правах проходять через руськi митницi нiмецькi, угорськi й польськi полки проти спiльного ворога, бо есьм готовий до битви, об’еднавши пiд своiм берлом Галичину й Волинь.

Князь зупинився бiля Нiмецьких ворiт, зiйшов з коня i власноручно прибив свiй стяг на брамi; блюдники вiдчинили навстiж ворота – перед Данилом постало людське море й величний город у зеленому маевi.