І земля, і зело, і пісня

Йшла трiера спокiйними теплими водами днi й ночi, минаючи бiлi грецькi острови в Егейському морi; обережно, майже нечутно, начебто стояла на мiсцi, просувалася крiзь Геллеспонт, Пропонтиду й, прослизнувши вузьким Босфором, на берег якого наповзав багатолюдний Вiзантiй, вихопилася в Понт Евксiнський i на двадцятий день морськоi дороги сягнула землi, де сходилися в одне тихе водоймище води Бористена й Гiпанiса, на правому березi якого виднiвся обгороджений зубчастим муром з чотирма сторожовими вежами грецький полiс – фортеця Ольвiя.

Апостол зiйшов на берег й потонув у портовiй метушнi: до трiери збiгався ольвiйський люд, щоб накупити дешевих заморських фруктiв, якi вмить продаватимуться на агорi втридорога; римськi легiонери стримували натовп, штовхали, лаялись; були тут, крiм ольвiополiйцiв, метушливi вiзантiйцi, чорновусi даки, галасливi таври й бородатi скити-кочiвники, якi скуповували у приiжджих купцiв фiгури грецьких богiв, наперед замовленi пекторалi iз зображеннями скитських воiнiв, що приборкують коней, срiбнi гребiнцi й фiбули та золотi монети з карбованими парсунами грецьких царiв.

Ольвiя, яка вже тодi належала Римовi, була занедбана, запущена в брудi й смiттi, що накопичувалось горами в пристанi i вздовж вулиць. Нижне мiсто зяяло руiнами, де тулилися бездомнi жебраки й злодii – i лише Верхне iз заставленою торговими рядами агорою та Зевсовим курганом, на якому височiв храм Вседержителя, нагадувало про колишню славу Ольвii; а музиканти, давнi вчителi яких супроводжували колись урочистi процесii на святах Аполлона й шаленi дiонiсiйськi вакханалii, сидiли зi своiми лiрами й кiфарами вздовж дорiг, що вели на агору, й тягучими жебранками випрошували милостиню.

Андрiй Первозваний зупинився перед кам’яними схiдцями, що спиналися до храму Зевса. Вражений контрастом мiж нужденнiстю Нижнього мiста й величавим з рядами корiнфських колон храмом, який самотньо височiв у Верхньому й нiби волав до небес про кривду, заподiяну старому славному полiсу, – заговорив сам до себе:

«То вже не життя, а iсторiя.

Бiля храму Зевса ждали на апостола скитськi воi – у бронзових шоломах i шкiряних панцирах, з сокирами при боках. Помiж ними стояв, втiшно посмiхаючись, апостол Матей, якого колись полонили скити. Андрiй вiддав скитовi мiшечок з грiшми, той перерахував динари й вiдпустив полоняника.

«Слава Ісусу Христу! – привiтався Матей i обняв побратима.