На нашем ресурсе вы можете полностью погрузиться в мир книги «І земля, і зело, і пісня» — читайте её онлайн бесплатно в полной, несокращённой версии. Если предпочитаете слушать — воспользуйтесь аудиоформатом; хотите сохранить — скачайте через торрент в fb2. Жанр произведения — Серьезное чтение, Современная проза, Историческая литература. Также на странице доступно подробное описание, авторская аннотация, краткое содержание и живые отзывы читателей. Мы постоянно пополняем библиотеку и улучшаем сервис, чтобы создавать лучшее пространство для всех ценителей качественной литературы.
І земля, і зело, і пісня

Автор
Дата выхода
29 ноября 2021
🔍 Загляните за кулисы "І земля, і зело, і пісня" — аннотация, авторский взгляд и ключевые моменты
Перед погружением в полный текст предлагаем познакомиться с произведением поближе. Здесь собраны авторские заметки, аннотация и краткое содержание "І земля, і зело, і пісня" — всё, что поможет понять глубину замысла и подготовиться к чтению. Материалы представлены в оригинальной авторской редакции (Роман Іваничук) и сохраняют аутентичность произведения. Если чего-то не хватает — сообщите нам в комментариях, и мы дополним описание. Читайте мнения других участников сообщества: их отзывы часто раскрывают скрытые смыслы и добавляют новые грани понимания. А после прочтения обязательно вернитесь сюда — ваш отзыв станет ценным вкладом в общее обсуждение книги.
Описание книги
Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії. Р. Іваничук розширив жанрові межі історичного твору, відкривши перед читачем минувшину, що активізувала національну пам’ять.
Збірка малої історичної прози письменника містить повісті та оповідання, написані у різні роки. Це і роздуми про стосунки вождя й поета – короля Данила Галицького й співця Митуси, і трагічна історія князя Святослава, замордованого Святополком Окаянним, і пройнята гірким гумором розповідь про Першу світову війну, і спогади про страхітливі часи німецької та совєтської окупації, і поетична біографія автора, і таємниці його так званої «кунсткамери».
📚 Читайте "І земля, і зело, і пісня" онлайн — полный текст книги доступен бесплатно
Перед вами — полная электронная версия книги "І земля, і зело, і пісня", адаптированная для комфортного онлайн-чтения. Мы разбили произведение на страницы для удобной навигации, а умная система запоминает, на какой странице вы остановились — можно закрыть браузер и вернуться к чтению позже, не тратя время на поиски. Персонализируйте процесс: меняйте шрифты, размер текста и фон под свои предпочтения. Погружайтесь в мир литературы где угодно и когда угодно — любимые книги теперь всегда под рукой.
Текст книги
А вiн розповiдав стародавню притчу про те, як дерева вибирали мiж собою вождя. Попросили дуба, та був вiн надто гордий, щоб служити братам; звернулися до берези, та який вождь з такоi нiжноi iстоти; бук виявився надто крихким, а смерека надмiрно тужливою, тис i без корони знав собi цiну; тож нарештi погодився терен i поповз колючими кущами по узлiссi, цупко чiпляв своi гiлки до гiлок, перехрещував колючку з колючкою – оповив терен лiс наiжаченим заборолом з того боку, звiдки дули найсильнiшi урагани, й розвивався лiс за терновою стiною i шумiв.
До лiсу ж раз у раз добиралися рубачi, щоб дiстати смерек на щогли, дубiв на пiдвалини фортець, тисiв для оздоби чи букiв на опал; вони йшли iз сталевими добре нагостреними бардами i рубали передусiм терен, який заважав iм допасти до чистого лiсу; терен опирався, колов, ранив, заманював у пастки, й часто гинули в колючому полонi тi рубачi, мов шолудивi пси, – така була владичеська служба в терну.
Усе ж рубачi iнколи стоптували терновi кущi, прорубували просiки, прокладали стежки, та коли вже добиралися до лiсу, були такi стомленi, що барди не слухалися iхнiх рук, i вони мусили вертатися домiв, щоб вiдновити своi сили в перепочинках, а за той час терен розростався i просiки та стежки закривав – лiс жив.
«Для кого цю притчу розповiдаеш, князю?» – спитала Зореслава.
«Для тебе, жоно, бо рекла еси, що муж твiй ревно землю свою любив i жити для неi бажав. Не сказала ти лише того, що не мав вiн охоти стати хоча б однiею колючкою в терновому кущi, бо мав вiн себе токмо за тиса дорогоцiнного».
«Чи ж вина тиса в тому, що есть вiн ним? Чому ти, князю, ставши сам терном, захотiв перетворити в нього весь народ? Адже не стане гiлка терну тисовими дверима, столом, домовиною, не зiпреться на нього, як на дуба, важка фортеця… То чому ти озлобив супроти себе й дубiв, i тисiв, i плакучу березу, побажавши уподiбнити iх собi? Були ж у нас вiльнi громади – отi лiси – та iх ти сам допомiг знiвечити.







