Хресна проща

], куди напросився лише для того, щоб бачити щодня львiвську примадонну Дiану Шерстякову й бути iз нею поруч; його прийняли охоче, зваживши на музикальнi здiбностi й на ефектну зовнiшнiсть: був то стрункий, доладно складений юнак з баламутними сiрими очима, з жуiрськими вусиками й трикутними бакенбардами, з вигляду – серцеiд, то й не дивно, що привiв iз собою нiкому не знайому першокурсницю – русяве янголятко з довгою, до пояса, товстою косою i тремтливими вiями, писану красуню, яка тихо назвалася: «Я – Ореста».

Антон попросив прибулих сiсти й повiдомив, що драмгурток працюватиме над п'есою Корнiйчука «Платон Кречет»; вiн роздав усiм по примiрнику п'еси й почав призначати майбутнiх акторiв на ролi.

– Ти, Аркадiю, будеш Аркадiем – завiдувачем лiкарнi, Ігор – Платоном, Мирон – терапевтом Бубликом, Ореста – асистенткою Валею, а на роль Лiди та й iнших кандидатiв на ролi доведеться ще шукати.

Й коли вiн це сказав, до зали увiйшла коротко стрижена, до половини вуха, елегантна панна з розкосими очима, iронiчним поглядом зелених очей i напускною суворiстю на обличчi, немовби вона наготувалася захищатися вiд допитливих поглядiв.

Усе в ii постатi було вiдточене, нiби на мармурi рiзцем скульптора: маленькi вушка, гострий ледь загнутий носик, стиснута смужка губ, блiдi щоки з легкими впадинами, довга шия з разком бiлих коралiв, пiд рожевою блузочкою випинався скромний бюст, тонкий стан прехопився вишиваною крайкою, – та попри всю цю вишуканiсть, коли вона стала поруч з Орестою, здалася Ігоревi некрасивою, начебто ii дiвоча врода заховалася пiд холодною маскою, немов пiд льодовою плiвкою.

– Ви хто? – запитав Антон.

– Лiда Сорока, з журналiстики.

– То будете архiтектором Лiдою.

Дiвчина знизала плечима, нiби iй до всього цього було байдуже, Ігор пильно придивлявся до неi, дошукуючись в ii обличчi властивоi iй вроди, i врештi прошепотiв, нахилившись до Мирона, – з нехiттю, аж гейби зi злом:

– Яка гордовита аристократка…

Перезнайомившись iз майбутнiми акторами, Антон вiдпустив iх до наступного дня – переписувати ролi.

II

Читання ролей почалося з реплiки Валi-Орести: «Як близько сонце, воно iде на нас, не спиняйте, не спиняйте!», яку вона виголосила несподiвано для себе самоi натхненно, немов не пiд час репетицii, а вже на сценi – може, iй це так вдалося тому, що тих кiлька слiв були майже единим текстом в ролi асистентки Валi, i все артистичне вмiння Орести вклалося в експресивну реплiку.