Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

Нiби вперше побачив цi високi фортечнi стiни й готичну вежу над ними, i весь рiзноманiтний ансамбль гостроверхих будiвель. Арсен не раз споглядав резиденцiю львiвських правителiв, але в цю мить усвiдомив, що саме тут розмiщаються покоi короля, який часто приiжджае до Львова, кiмнати старости й бурпрафа, що саме тут вирiшуеться доля тисяч людей i його доля – теж; i як то так, думав вiн, що звичайнiсiнькi на вигляд люди якимось чудом проникають у цей замок i дiстають тут необмежену владу. Їх слово – i людниться Ринок, вiдчиняються крамницi, броварнi, ятки, iх слово – i Галицьку браму бiжать обороняти кравцi i стельмахи, а башти над Полтвою займають крамарi й пекарi; iх слово – й на галерею ратушi виходить сурмач, оголошуючи суд; iх слово – i мiський кат, той, що в iншi днi вивозить за мiсто смiття, здохлих псiв i котiв, стае раптом паном людського життя; iх слово – гримлять гармати… Все дане зверху й таке мiцне, що людинi годi з цим боротися, людина таки справдi мурашка, яка мусить виконувати вiдведену iй функцiю i, крiм неi, вона нiчого iншого не бачить i не знае, i коли та мурашка зупиниться або спiткнеться, або не дай Боже, пiде супроти – ii усувають, викидають, вiдштовхують, убивають, щоб не заважала.

– Гей, з дороги! – хтось крикнув позаду Арсена.

Вiдскочив набiк, – ось бачиш, зупинився i вже став комусь на завадi, а вчора, видно, стояв на належному йому вiдведеному на той час мiсцi – на нього не кричали, навпаки – запримiтили й переставили на бiльш вдале мiсце; усе тут вимiряно, визначено сильними людьми, котрi бачать свiт зверху, а тобi слiд iти сумирно в потоцi й дивитися перед собою на вiдстань свого власного кроку.

Арсен вiдступився, пропускаючи повз себе чотирьох слуг, що несли палантин, а в ньому патрицiя: може, це староста, бургграф, писар, радник, лавник, а врештi, яке це мае значення – несуть слуги сильну людину, вiд якоi цiлком залежить i Арсен, i всi люди в цьому мiстi.

Ха… Арсеновi пригадалася побрехенька чи то правда – говорили таке мiж собою малярi: а може, у цих самих носилках несли два або три роки тому магната Якоба з Кобилян герба Гримала, який спокусив Соньку Гольшанську, четверту жiнку Ягайла, забувши на той мент про те, що готичнi вежi Низького Замку сягають зiр, а пiдвали входять у пекло.