Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

За Латинською хвiрткою зупинився, глянув на готичний шпиль катедри. Вiкна фасаду мiнилися рiзнобарвними вiзерунками; голубi, зеленi, кармiновi барви оживляли понуру споруду, робили ii легкою, урочистою.

«Кожен мазок, кожен камiнь, капiтель, карниз – руськi», – згадалась Арсеновi постiйна фраза майстра Симеона Владики, колись гордого, тепер хилого й пониклого, – нею вiн щодня утiшав себе, йдучи до катедри робити вiтражi. Нi, не втiшав, визволявся з мурашника, шукаючи для своеi роботи, яку вiддавав гнобителевi, вищого сенсу.

«Дури себе, майстре, дури. Вiтражi руськi, костьол же польський… А Хойнацький шукае себе в мурашнику ще iнакше: поклявся, що не намалюе портрета жодного пана, i, щоб жити, фарбуе у магiстратi дверi, покривае бронзою фiгури, виготовляе рiзноколiрнi скельця для лiхтарiв, яких ставлять навколо ратушi. І все одно служить панам… А чим я себе здурю? Донинi було iнакше: я ще заробляв по-скоморошому, не брав грошей у сильних свiту сього. Що ж придумати русинському музикантовi, який погодився грати польським панам?.

Невже один Яцько Русин вiльний?.. Дряпнуло в грудях, скоробилась в Арсена совiсть – за цiлий рiк нi разу не провiдав Яцька – боявся. Боявся, що не витримае i вiзьме в Гаврила жебрацьку торбу. А таки не простягнув руки нi разу, хоч недалеко було до цього. Слава Богу, допомiг Хойнацький… Тепер буде мати хлiб. Панам гратиме? Всi панам грають. Усi. Такий свiт. Хтось там бунтуе? І що – все одно потiм упокориться.

На ратушевiй вежi вдарив годинник. Сполоханi ворони злетiли зi шпиля i сiли на стовп, що височiв бiля лобного мiсця. Нiби прокинувшись, глянула з великоi iкони, вправленоi у вежу годинника, Пречиста Дiва, очi ii зупинилися на двох фiгурах, що, оберненi одна до одноi спинами, стояли бiля стовпа страти: Фемiда iз зав'язаними очима i кат з мечем.

«Оце символ усiеi нашоi правди i волi, тож мовчи й радуйся прожитим днем, дякуй Господу Богу кожного ранку за те, що бачиш iще землю, i небо, i людей, i цих хоробрих ворон, якi – единi у мiстi – без страху перед карою зафайдують голови слiпiй Фемiдi й жорстокому катовi».

Арсен пiшов краем ринкового квадрата, минув патрицiанську лазню на розi Шевськоi, згадав, що завтра прийде сюди i життя його пiде новим трибом: звернув на Рiзницьку з рядом м'ясних ще порожнiх яток i вийшов на Францисканську, в яку впирався тильним боком Низький Замок.

Зупинився.