Черлене вино. Манускрипт з вулиці Руської (збірник)

Енергiйним рухом перекинув гуслi з-пiд пахви на живiт, поправив ремiнь на шиi i, подаючи знак своiй братii, вдарив пальцями по струнах:

Гопки, гопки витинають,

Кроком, кроком присiдають,

А Миколка плеще в руки,

Та пiдскакуе до любки,

Боже iх спаси-и-и! —

заспiвав гусляр дрiбушечки для привiтання, а скомороший хлопчик-танцюрист загамселив трiпачка по осклизлому вiд льоду бруку.

– Ой потiшники ви моi! – сплеснула вiд захоплення у долонi дiвчина в бiлому кожушку й гарячiй шалевiй хустинi.

Чорновусий гусляр обпiк дiвчину карим поглядом, мов смолою, пiдморгнув хвацько; дiвчина зарум'янилася, метнулася, щоб стати за чиюсь спину, та натовп, мов стiна, стужавiв позаду – сховатись було нiкуди. Гусляр вигукнув:

– Гей, та не втiкай, голубонько, постiй, крале чорноброва, покажи свое личко, най ся подивлю, чи то калиною, чи кармiном, а чи морозом щоки й губки рум'янила. Милi братове, упадем – не пропадем, шпiльнемо нинi не за дукат угорський, не за гривну кракiвську, не за квартник львiвський та й не за простибi, а за небеснi очi й малиновий усмiх цiеi пишноi чiчки!

Дiвчина пiдвела голову, грайливою усмiшкою зiгнала нiяковiсть з обличчя й мовила задьористо:

– Та й баламут же! Ну то грайте, заплачу!

Дружно вдарили дударi, гупнув бубнiст квачем по лункiй шкурi, i разом притихли; бiля гусляра став лiрник, покрутив корбою, i полилася завоiста, гейби весiльна, аж терпка мелодiя, пересипана, немов морозне повiтря блискiтками iнею, вкрадливим бренчаниям гусельних струн:

А в тiй свiтлицi стоiть Орися,

Убиралася й наряжалася.

До церкви пiшла, як зоря зiйшла,

У церков зайшла i засiяла.

Там пани стояли та й ся питали

Чи ти царiвна, чи королiвна?

Дiвчина слухала, не зводячи погляду з гусляра: вiн спiвав, легко водячи пальцями по струнах, плавно торкаючись iх, i дивно перемiнювався в ii очах з веселуна й балагурника в зацного лицаря. Пiсня змовкла, i дiвчина сказала тихо:

– А я ж таки Орися…

– Ясочко ти моя! – знову став гусляр жартуном.

З гурту скоморохiв – де вiн тiльки був захований – вийшов, перевалюючись з боку на бiк, рудий ведмiдь, тягнучи за собою ланцюг. Вiн пiдвiвся на заднi лапи, висолопивши червоного язика.

Вискнули жiнки, крик переполоху покрився реготом, ведмiдь повернув голову до проводиря-циганчука.